Розділ третій. Нове, дуже приємне знайомство
Коли Каштанка прокинулась, було вже видно, і з вулиці долинав гамір, який буває тільки вдень. В кімнаті не було ні душі. Каштанка потягнулась, позіхнула і, сердита, похмура, пройшлася по кімнаті. Вона обнюхала кутки і меблі, заглянула до передпокою і не знайшла нічого цікавого. Крім дверей, що вели до передпокою, були ще одні двері. Подумавши, Каштанка подряпала їх обома лапами, відчинила й увійшла в сусідню кімнату. Тут на ліжку, вкрившись байковою ковдрою, спав замовець, в якому вона впізнала вчорашнього незнайомого.
— Рррр… — загарчала вона, але, згадавши про вчорашній обід, замахала хвостом і стала нюхати.
Вона понюхала одяг і чоботи незнайомого і виявила, що вони дуже тхнуть конем. Із спальні вели кудись ще одні двері, теж зачинені. Каштанка подряпала ці двері, налягла на них грудьми, відчинила і зараз-таки відчула дивний, дуже підозрілий запах. Передчуваючи неприємну зустріч, Каштанка з гарчанням, озираючись, увійшла до маленької кімнатки з брудними шпалерами і зі страхом подалася назад. Вона побачила щось несподіване і страшне. Пригнувши до землі шию і голову, розчепіривши крила, з шипінням просто на неї йшов сірий гусак. Трохи обік цього, на матрацику, лежав білий кіт; побачивши Каштанку, він схопився, вигнув спину дугою, задер хвоста, настовбурчив шерсть і теж зашипів. Каштанка дуже злякалась, але, не бажаючи виявляти свого страху, голосно загавкала й кинулася до кота… Кіт ще більше вигнув спину, зашипів і вдарив Каштанку лапою по голові. Каштанка відскочила, присіла на всі чотири лапи і, витягаючи до кота морду, зайшлася голосним, верескливим гавканням; у цей час гусак підійшов ззаду і боляче довбнув її дзьобом у спину. Каштанка схопилась і кинулась на гусака…
— Це що таке? — почувся гучний, сердитий голос, і до кімнати ввійшов незнайомий у халаті і з сигарою в зубах. — Що це значить? На місце!
Він підійшов до кота, вдарив його по вигнутій спині і сказав:
— Федоре Тимофійовичу, що це значить? Бійку зчинили? Ах, ти, стара каналія! Лягай!
І, обернувшись до гусака, він гукнув:
— Іване Івановичу, на місце!
Кіт покірно ліг на свій матрацик і заплющив очі. Судячи з виразу його морди і вусів, він сам був невдоволений, що погарячився і поліз битися. Каштанка ображено заскиглила, а гусак витягнув шию й заговорив про щось швидко, палко і виразно, але зовсім незрозуміло.
— Добре, добре! — сказав хазяїн, позіхаючи. — Треба жити мирно і дружно. — Він погладив Каштанку і казав далі:— А ти, рудько, не бійся… Це хороша публіка, не скривдить. Почекай, як же ми тебе зватимемо? Без імені не можна, брат.
Незнайомий подумав і сказав:
— Ось що… Ти будеш — Тітка… Розумієш? Тітка!
І, повторивши кілька разів слово «Тітка», він вийшов. Каштанка сіла і стала спостерігати. Кіт непорушно сидів на матрацику і вдавав, що спить. Гусак, витягаючи шию й тупцяючи на одному місці, все говорив щось швидко й запально. Як видно, це був дуже розумний гусак; після кожної довгої тиради, він щоразу здивовано подавався назад і вдавав, що захоплюється своєю промовою… Послухавши його й відповівши йому: «рррр…», Каштанка заходилась обнюхувати кутки. В одному кутку стояло маленьке коритце, в якому вона побачила мочений горох і розмоклі житні скоринки. Вона покуштувала гороху — не смачне, покуштувала скоринки — і стала їсти. Гусак анітрохи не образився, що незнайома собака їсть його харч, а, навпаки, заговорив ще палкіше і, щоб виявити свою довіру, сам підійшов до коритця і з’їв кілька горошинок.
