Віяння часу
Умерла лебедиця. Зоставила лебедю чорний смуток.
— Може, його зачинити в клітці? — радився директор зоопарку.— Щоб не покінчив життя самогубством… Шкода птаха…
— Нечесно, — протестував зоолог.— Смуток втрати подруги й до цього ще смуток неволі. Хай краще уже летить до сонця. Співає свою лебедину пісню. Падає кулею вниз і… розбивається… Така його лебедина доля…
— Доля, доля, — втрутився бухгалтер.— А інвентаризація? Добре, коли він упаде на територію зоопарку, А коли хтозна-де?
Радили, радили.
— Хай лебідь вирішує свою долю сам.
Тільки ж усім нестерпно хотілося побачити, як він буде це робити.
Заховалися в кущі біля озера. Стали пильно стежити за птахом.
— Ще ніколи не бачила, як з любові розбиваються, — таємниче шептала секретарка директора.
— Тобі витрішки в голові, — сердився бухгалтер.— А я мушу тримати отут членів інвентаризаційної комісії, щоб на власні очі бачили…
Лебідь плавав самотньо.
— О, бачите! — шепнув зоолог.— Підпливає до гурту. Прощатися. Зараз почне прощальний танець…
Лебідь дивно й граціозно біля гурту витанцьовував. Тоді затанцював біля однієї самочки. Тільки той танець зовсім не походив на прощальний.
— Весільний танець? — здивувався зоолог.
Відтанцювавши весільний танець із своєю новою подругою, лебідь раптом її залишив. Став- витанцьовувати перед іншою.
— Ловеласі — констатував директор.— Гарем заводить…
— Ще такого не бачив, — признався зоолог.— його поведінка абсолютно суперечить законам лебединого співжиття…
— А може, це лебідь не наш. Може, це лебідь турецький, — сказала секретарка.
— Слава богу! — зітхнув полегшено бухгалтер.— Вже й дичина розумнішає.
— Контакт, — пояснив директор.— Контакт з людиною — велика виховна сила…
