А що буде далі
(Випадок на риболовлі)
Старий окунь, з багатьма рубцями від гачків на пащі, притаївся під стовбуром поваленої у воду верби. На стовбурі сиділи два рибалки. Один ногами вліво, другий ногами вправо. Майже біля самого носа окуня висів на гачку скоцюрблений черв’як.
«Нема дурних, — думав окунь.— Мене на це не візьмете. Ще трохи фосфору в моїй голові лишилось».
— Перевелася риба, — зауважив один рибалка.
— Не перевелася, а перевели, — поправив другий.— Забороненими методами ловлять, воду всякими нечистотами отруюють.
«Розумний чоловік, — констатував окунь.— Такому хочеться й черв’яка трохи посмикати, щоб серце порадувати». ‘
— А ви читали в газеті, — вів другий рибалка, — що коли будемо так по-варварськи до річок ставитись, то через тридцять років прісної води на землі не вистачить?
Окунь затремтів од такої звістки.
— А що потім? — запитав перший.
— Потім? Потім поздихаємо, як руді миші. Хіба що з Марса воду доставлятимуть. Там, кажуть, багато каналів є.
— Ге-ех, — зітхнув важко перший рибалка.— Не буде рибки. З вудочкою не постоїш, душу не відведеш.
«Повідводило б ваші душі на той світ, — подумав окунь, — Живодери. Отак мою стару на той світ перевели. Правда, сама вона трохи винна. Полізла на якогось модного черв’яка…»
— Душу то душу, — зауважив другий рибалка.— А ви знаєте, що таке риба? Риба — це фосфор. А фосфор — це розум. Мозок людини працює на фосфорі, як машина на бензині. Не буде риби — не буде фосфору. Не буде фосфору — не буде розуму…
«Нічого собі перспектива», — подумав окунь.
— Уявляєте, що буде? — вів другий рибалка.— Вам здається, що ви найрозумніший чоловік, а ви найбільший йолоп.
— Що?! — обурився перший рибалка.— Що ви сказали?
— Те, що чули, — відповів спокійно другий.
— Значить, по-вашому, я дурень?
— Не по-моєму, а за теорією всі мають бути дурні.
— Тоді ви теж дурень!
— А я чого?..
Окунь цікаво стежив, що буде далі.
Рибалки вже так швидко й так гостро сікли язиками, що, здавалося, над водою гримлять громовиці.
— Тобі бракує фосфору, — тицяв перший під носа кулак другому.
— А в тебе його ніколи й не було, — брав за барки другий першого…
«Господи! Це тепер, — подумав окунь.— А що буде далі? Що буде, коли на землі води не стане? Ех, була не була. Треба людей виручати. Все одно скоро на той світ відправлятися. А так, може, хтось добрим словом колись згадає».
Він роззявив свою по-страдницькому зігнуту пащу. І відчайдушно кинувся на скоцюрбленого черв’яка. Поплавець смикнувся під воду.
— Тягни, телепню! — крикнув перший рибалка другому.
— «Лови! — крикнув другий рибалка першому.
— О, диви, який красень, — сказав перший, підставляючи підсаку.
— На двох вистачить, — констатував другий.
Окунь глянув критичним оком на рибалок. На порожні пляшки, що валялися поряд. На розчервонілі спиті мармизи, червоні очі. І востаннє майнуло в його свідомості: «Не вистачить. Таким і тонни фосфору не вистачить… Даремно я тільки на гачок кидався…»
