ОВАЙЮАКОВІ ПРОПОНУЮТЬ УМЕРТИ

Минуло чимало днів. Тепер протягом багатьох годин світило сонце і ховалось лише на короткий час. Далеко навколо острова простяглись крижані поля. І хоч морози майже не слабшали, та вже з’явилися великі ополонки. З тих ополонок на кригу виповзали моржі, нерпи. Кожного дня мисливці виходили полювати на морського звіра. Не полював лише велетень Овайюак. Кращий мисливець острова ослін. Його очі вкрилися більмами. Він не бачив сонця і криги.

Незважаючи на свою молодість, він уславився серед людей острова, бо кожного полювання мав найбільше здобичі. Тепер кількість убитого звіра зменшилась

Маленька Навалук виводила його на великий горб над морем, і він сідав на уламок дерева, що море викинуло на берег: улітку вітер і крига приносили сюди багато такого дерева.

Сьогодні, як і кілька днів перед тим, Овайюак сидів над морем. За його спиною стояла Навалук. Сліпий ескімос усміхався, коли його обличчя ловило проміння сонця, але усмішка його була сумна. По вітру він вгадував кригу на морі. Там, на кризі, в цей час ходили мисливці, але їх він не бачив.

Зажурена стояла поруч ескімоса його сестра Навалук. Вона переказувала йому те, що бачила навкруги.

— У великій ополонці мисливці вбили моржа. Вони несуть його на острів. А ось до нас підходить Ілавірнік.

Справді, до них наближався дід. Він підійшов повільно і звернувся до сліпого:

— О мисливче Овайюак, як почуваєш себе? Чи бачиш світ сонця? Чи міг би вийти на лови звіра?

Зітхнув Овайюак і відповів, що не бачить сонця й не може вийти на лови звіра.

— О мисливче Овайюак,— промовив Ілавірнік,— не принесуть крила рожевої чайки щастя нашому острову. Та не всі ми загинемо, бо прогнали і злочинницю, й невідому, що прийняла в подарунок ті крила

— Я слухаю тебе, розумний Ілавірнік,— сказав сліпий.

— Овайюак, ти довго дивився на ті крила, і тебе спіткало нещастя Овайюак, ти не можеш більше полювати. Ти нічого не можеш робити і став тягарем для нас. Тепер, згідно із звичаєм наших батьків, ти мусиш прохати смерті.

Здригнувся Овайюак, почувши слова Ілавірніка. Поблідла Навалук. Старий вимагав смерті Овайюака за старим звичаєм. У таких випадках той, кого найбільше любив мисливець, мусить його задушити.

За хвилину вагання Овайюак відповів одним словом

— Гаразд!

Ілавірнік грізно глянув на дівчину і, наче наказуючи, промовив:

— Сподіваюсь, рука Навалук не здригне! Він знав, що Овайюак найбільше любив свою сестру

Сліпий звівся на ноги і витягнув голову до моря. Він наче до чогось прислухався

— Ви чуєте?

Навалук і Ілавірнік глянули на море і застигли здивовані.