Річка в гості поспішає

За селом біжить річка. Наталчин дідусь Гордій змайстрував човен і частенько улітку катає на ньому онуку та її друзів — Андрійка, Олеся та Іванка.

Якось посідали діти в човен і попливли… Одним веслом гребе дідусь, а іншим по черзі веслують хлопчики. Рівно пливе річкою їхній човен до нових будинків великого міста.

— Дивіться,— показує Наталочка на річку, наш Буг теж у гості поспішає: ми до міста, а він до нас, до села.

А річка біжить собі та й біжить. Хвилі на ній розтягнулися, як міхи, і здається, що то Буг грає на величезному баяні. І все навколо витанцьовує: і

білі чайки та лілії, і зелений очерет, і кучеряві верби, і човен.

— Дідусю, відпочиньте вже,— сказав Андрійко, забираючи з його рук друге весло,— ви, мабуть, вже втомилися.

Сонце піднялося над будинками міста і враз розсипало по воді блискучі срібні намистинки, а потім нечутно зайшло в човен і поклало свої гарячі долоні Андрійкові на плечі.

— Бачите, дітки,— каже дідусь,— як вітерець куйовдить чубчик нашого Андрійка. Він хвалить його за те, що Андрійко такий сильний — усіх нас везе.

— І уважний,— додає Наталочка,— жодну лілію не зачепив веслом і жодну чайку не сполохав.

Андрійко задоволено посміхається і ще дужче налягає на весла.

— От бачите,— каже Наталочка,— це річка в гості поспішає до нашого села і несе в подарунок свої жовті квіти та пташині голоси…