Чарівні відерця

Носить Андрійко відерцем воду і поливає під хатою деревця. Носить і носить, поливає і поливає, а вода швидко зникає в землі, тільки біла піна залишається у лунці.

Підбігли до Андрійка його друзі і взялися допомагати йому. Учотирьох носили відерцями воду, поливали яблуньки і вишеньки. Земля навколо дерев швидко змокріла, і вода стояла у лунках, як у тарілках.

Стомлені, друзі посідали на лавці коло хати і відпочивають.

Коли вся вода увійшла в землю, діти сапками загорнули лунки довкола дерев, щоб завтра, в спеку, земля біля деревець не засохла і вільно дихала і щоб коріння у землі набиралося сили. Так Андрійка навчала бабуся.

Добряче попрацювавши, четверо друзів сіли на лавці, весело перемовляючись, а поруч яблунька вдячно шелестить листячком.

Стоять на землі чотири відерця і усміхаються дітям.

Олесеве відерце жовте, як пісочок.

Іванкове зелене, мов листочки на деревцях. Червоне, як ранкове сонце, Наталоччине відерце. І Андрійкове голубе, наче небо.

Ой і добре всім…