Вишенька

Ходить Андрійкова мама по рипучому снігу навколо вишеньки й журиться:

— От лихо, горобці подзьобали усі бруньки на деревах!

Андрійко стоїть у маминих слідах і бачить на снігу луску від вишневих бруньок.

— Мамо,— питає хлопчик,— а чому горобці унадились до наших вишень?

— А тому, синку, що сніг засипав усю землю навкруги і голодні пташки ніякої поживи з-під нього дістати не можуть,— відповіла мати.

Андрійко подумав трохи і притьмом кинувся до хати.

Незабаром повернувся із куснем хліба, покришив його і розсипав по снігу довкола вишні. І припрошує пташок:

— Їжте, горобчики, їжте, сіренькі, на здоров’ячко!