Чарівник приходить до лісу

Може, далеко забрів заєць Лапчак, шукаючи чарівника, а може, й близько — хтозна. Лапи у зайця прудкі. Може, високо вистрибував заєць Лапчак, а може, й низько — ніхто не відає. Може, не відразу почув він чарівну пісеньку, а може, й відразу — вуха зайчачі довгі. Може, сміливо мандрував у незнані краї заєць Лапчак, а може, біг собі нишком, ховаючись від лихого ока, — нікому про те не дізнатися. Полохливе у зайця серце, та добра душа.

Але не встигло засмучене сонце оббігти півкола навкруг верхівки столітнього дуба, як на весь ліс закричала-зачекотала сорока Вітрогонка:

— Іде заєць Лапчак!.. Веде кота Хитруна! Че-ке-ке! Хитруна Веселі Вуса! Який кіт! Що за кіт! Че-ке-ке!

Замахали вітами високі дерева. Заплескали листям зелені кущі. Стрепенулись, прислухаючись, звірі. Злетіли над лісом, виглядаючи гостя, птахи.

— Швидше!.. Швидше!.. — чекотала радісно сорока. — Швидше на велику галявину! До столітнього дуба!

І знову зібралися всі — звірина й птаство — на галявину до столітнього дуба. Бабуся Клопотуха відчинила навстіж двері своєї дупляної хатки: ласкаво запрошую, дорогий гостю! Засапався, притупав ведмідь Гуп-Туп-Медолюб, знову причапала з болота чапля Довгов’язиха, причепурила ошатне пір’ячко синичка Чепурушка, пригладив голки їжак Стобурчак, вперше за літо умився заспаний борсук Хропунець, взула нові черевички зозуля Викрутасиха. Мудрий птах дятел Ковалик наклав на дзьоба подарунок Чубасиків — окуляри. І лисиця Облудниця прийшла — тиха та лагідна, хоч до рани клади.

Прийшов і Чубасик. Сумний-невеселий, ні до кого не озвався, ні на кого не глянув, сів на пеньок та й похнюпився. Навіть не запитав — навіщо його покликали?

— Стрічайте гостя! — шелеснув вітерець.

І от — м’яким кроком, билинки не сколихнувши, на оксамитових лапах ступив на галявину він: смугастий, пухнастий, зеленоокий, з веселими сніжно-білими вусами.

Наблизився чарівник до столітнього дуба — гриби боровики шанобливо капелюхи зняли — вклонилися, гостя вітаючи. А бліді поганки ще дужче зблідли, в землю провалилися, немовби їх і не було.

Рожеві сунички з-під листячка визирнули і враз зашарілися яскраво-червоним рум’янцем. Сором’язлива рута зеленими віями затріпотіла.

Еге, то ось ти який, чарівний коте Хитруне Веселі Вуса!

Поглянув чарівник навколо зеленим оком, віялом розпушив розкішнії вуса:

— Привіт вам, друзі мої! Ви кликали мене? Я до ваших послуг.

Як же зраділи звірі, як замахали крилами птахи! Синичка Чепурушка аж тричі перекинулася в повітрі — три мертві петлі зробила, білка Клопотуха била в долоні, чапля Довгов’язиха в захваті по-лебединому вигинала довгу шию… Лише заєць Лапчак тихенько тулився до дуба, наче то не він привів до лісу чарівного кота Хитруна. Та ще сумний-невеселий сидів на пеньку Чубасик.

Підступив до похнюпленого хлопчика кіт Хитрун. Зазирнув у його сумні очі, злегенька руки торкнувся оксамитовою лапою, жартома буцнув у коліно смугастим лобом і заспівав-замуркотав свою дивну тиху пісеньку. Чарівна була та пісенька, і хоч не кожен її розумів, усіх звеселила вона. Всіх, окрім Чубасика. Похитав головою кіт Хитрун, заходив-закружляв по галявині.

— Недобре діло скоїлося у вашому лісі, чорне діло. У Чубасика вкрадено сміх.

— Чуєте? — пішов лісом гомін, — У Чубасика вкрадено сміх.

— Хто посмів таке вчинити? — ревонув ведмідь Гуп-Туп-Медолюб. — Скажи мені, коте, і я його роздушу! — І щосили тупнув лапою.

— Хто вкрав сміх? Навіщо?! — обурено зашумів ліс.

Розгнівано гримнуло з неба, і темна хмара зронила кілька крапель дощу. Одна крапля впала на долоню Чубасикові. Глянув крізь неї, мов крізь чарівне скельце, кіт Хитрун Веселі Вуса і сказав:

— Украв сміх той, що сам тихий, мов тінь, чорний, мов кривда, підповзає непомітно, мов лихо.

— Немає такого в нашому лісі! — заверещала лисиця Облудниця і подалася в кущі.

— Щось і я такого не знаю. Так-так-так… Може, який лихий гість? Так-так! — стукнув дзьобом дятел Ковалик і протер листком окуляри. — То що порадиш нам, шановний коте Хитруне? Як знайти того лиходія?

Дятел Ковалик умів красно мовити, чемно поводитись.

— Буду шукати! — блиснув зеленими очима кіт Хитрун. — 3 лісу не піду, доки не знайду й не поверну сміх Чубасикові. А хто з вас хоче допомагати — нехай завтра на світанку приходить сюди на галявину.

— Всі прийдемо! Всі будемо шукати! Хіба ж то життя — без Чубасикового сміху? Мов день без сонця.

Всі хвилювалися, всі обіцяли, один тільки хлопчик Чубасик сидів мовчки, байдужий до всього.