4. Про синє море
Побував дід Улян і на синьому морі. Ще як парубкував, їздив із своїм батьком до міста Одеси працювати вантажником, — навантажував і розвантажував морські кораблі. Та що й казати: не було дужчого вантажника о тій порі за нього.
Придбав собі справжню морську тільняшку — геть усеньку смугасту, бо на морі годиться носити замість сорочки смугасту тільняшку.
1 ще бачив не раз дід Улян страшну бурю на морі. Поморському вона називається — шторм. Там хвилі заввишки як сосни у лісі, хоч який корабель можуть перекинути і втопити.
А ще море — то рибальське поле, — каже дід Улян. Запам’ятав він море на всеньке своє життя, ще й Федеві багато розказував.
Федь дуже любить оті дідові оповіданки. І ще любить співати з дідом про море пісні. Дарма що голос у діда хрипкий і скрипучий, а як заспівають удвох із Федем, аж пташки в лісі примовкнуть.
Те буває, як у діда ніщо не болить. Він повагом відкашляється, аж випростається, і заводить:
Ревуть-стогнуть гори-хвилі
В синесенькім морі.
Плачуть-тужать козаченьки
В турецькій неволі.
Федь уявляє собі, як тужать запорожці в смугастих морських тільняшках. Тяжко тужать. І він за дідом підхоплює пісню.
Проспівавши, дід Улян перепочине, а далі заспівує іншої:
Закувала та й сива зозуля
Рано-вранці на зорі…
Зозулю Федь добре знає. Позавчора вона вперше закувала в лісі. Тепер куватиме всеньке літо. Ще солов’ї не співають, а зозуля вже кує.
Гей, повій, повій,
Та буйнесенький вітре,
Та понад морем…
От поглянути б хоч одним оком на те море! Та дід Улян не дає замислюватися довго. В тому місці, де Федь має співати один, він штовхає онука під бік: — Ану, давай! — І Федь виводить.
По синьому морю
Байдаки під вітром гуляють.
Братів щоб визволяти —
Запорожці чимдуж поспішають.
Так виводить, що дід Улян аж усміхнеться, і мама вийде на ганок слухати.
Байдаків Федь ніколи не бачив. Не бачив, звісно, й запорожців, — їх сам дід Улян не бачив, бо їх тепер немає. Зате море є й тепер. Синє море!..
— А коли я побачу море? — питає Федь.
— Вирости спершу, — відказує дід Улян.
— Еге, «вирости»… Вам добре казати, вам рости не треба, а мені? Скільки ще років маю рости?
Цього дід Улян не знає.
Якби ж то можна було отак відразу взяти та й вирости. І днини не чекав би, враз до синього моря подався б!
Ех…
