Розділ четвертий. Дивні діла

Трохи згодом знову ввійшов незнайомий і приніс з собою якусь чудернацьку річ, схожу на ворота і на букву П. На перекладині цього дерев’яного, грубо збитого П висів дзвін і був прив’язаний пістолет; від била дзвону і від курка пістолета тяглися мотузочки. Незнайомий поставив П посеред кімнати, довго щось розв’язував і зав’язував, потім подивився на гусака і сказав:

— Іване Івановичу, будь ласка!

Гусак підійшов до нього й зупинився у вичікувальній позі.

— Ну, — сказав незнайомий, — почнемо з самого початку. Насамперед поклонись і зроби реверанс! Мерщій!

Іван Іванович витягнув шию, закивав на всі боки і човгнув лапкою.

— Так, молодець… Тепер умри!

Гусак ліг на спину і задер догори лапи. Зробивши ще кілька подібних немудрих фокусів, незнайомий раптом схопив себе за голову, вдав на своєму обличчі жах і закричав:

— Гвалт! Пожар! Горимо!

Іван Іванович підбіг до П, узяв дзьобом мотузочку й задзвонив у дзвін.

Незнайомий був дуже задоволений. Він погладив гусака по шиї і сказав:

— Молодець, Іване Івановичу! Тепер уяви, що ти ювелір і торгуєш золотом і діамантами. Уяви тепер, що ти приходиш до себе в крамницю й застаєш у ній злодіїв. Що ти зробив би в такому випадку?

Гусак узяв дзьобом іншу мотузочку і потягнув, від чого в ту ж мить гримнув оглушливий постріл. Каштанці дуже сподобався дзвін, а пострілом вона так захопилася, що аж забігала навколо П і загавкала.

— Тітко, на місце! — крикнув їй незнайомий. — Мовчи І Робота Івана Івановича не скінчилася на стрілянні. Цілу годину потім незнайомий ганяв його навколо себе на корді й ляскав бичем, причому гусак повинен був стрибати через бар’єр і крізь обруч, ставати дибки, тобто сідати на хвіст і махати лапками. Каштанка не зводила очей з Івана Івановича, завивала від захоплення і кілька разів починала бігати за ним, дзвінко гавкаючи. Втомивши гусака і себе, незнайомий витер з чола піт і гукнув:

— Маріє, поклич-но сюди Хаврону Іванівну!

Через хвилину почулось рохкання… Каштанка загарчала, набрала дуже хороброго вигляду й на всякий випадок підійшла ближче до незнайомого. Відчинились двері, до кімнати заглянула якась баба і, сказавши щось, впустила чорну, дуже негарну свиню. Не звертаючи ніякої уваги на гарчання Каштанки, свиня підняла догори свій п’ятачок й весело зарохкала. Як видно, їй було дуже приємно бачити свого хазяїна, кота і Івана Івановича. Коли вона підійшла до кота і легенько штовхнула його під живіт своїм п’ятачком і потім про щось заговорила з гусаком, в її рухах, у голосі і в тремтінні хвостика почувалось багато добродушності. Каштанка зразу зрозуміла, що гарчати і гавкати на таких суб’єктів — марна річ.

Хазяїн прибрав П і гукнув:

— Федоре Тимофійовичу, будь ласка!

Кіт підвівся, ліниво потягнувся і знехотя, наче роблячи ласку, підійшов до свині.

— Ну, почнемо з єгипетської піраміди, — сказав хазяїн.

Він довго пояснював щось, потім скомандував: «раз… два… три!» Іван Іванович за словом «три» махнув крильми і вискочив на спину свині… Коли він, балансуючи крильми і шиєю, вмостився на щетинястій спині, Федір Тимофійович мляво й ліниво, з явною погордою і з таким виглядом, начебто він зневажає й не цінить ані в гріш своє мистецтво, поліз на спину свині, потім знехотя вибрався на гусака і став на задні лапи. Вийшло те, що незнайомий називав єгипетською пірамідою. Каштанка вискнула від захоплення, але в цей час старий кіт позіхнув і, втративши рівновагу, впав з гусака. Іван Іванович похитнувся і теж упав. Незнайомий закричав, замахав руками і став знов щось пояснювати. Поморочившись цілу годину з пірамідою, невтомний хазяїн взявся вчити Івана Івановича їздити верхи на коті, потім став учити кота курити і т. д.

Навчання скінчилось на тому, що незнайомий втер з лоба піт і вийшов, Федір Тимофійович гидливо пирхнув, ліг на матрацик і заплющив очі, Іван Іванович попростував до коритця, а свиню вивела баба. Завдяки безлічі нових вражень день минув для Каштанки непомітно, а ввечері її разом з матрациком уже примостили в кімнаті з брудними шпалерами, і вона ночувала в товаристві Федора Тимофійовича і гусака.