Калина

Оповідання

Анотація

Приїхав у гості до нас дядя з міста, мамин брат...

Приїхав у гості до нас дядя з міста, мамин брат.

Сидить він у кімнаті коло маленького столу, пише ноти і разом стиха приспівує.

Невелика сестра наша, Таня, прибирає в кімнаті, слухає. Дядя співає:

Ой у лузі, в лузі
Червона калина…
То же не калина —
Молода дівчина.

— Дядю,— питає його Таня,— а то вона тільки намастилася калиною?

Дядя засміявся.

— Буває й так,— каже він,— тільки у цій пісні не про таку дівчину співають.

Далі повернувся до неї, починає розповідати.

— Це, може, так було. Ішли двоє дорогою, дивляться — щось червоніє в лузі. Один каже:

«Це калина спіє».

А другий каже:

«Коли ж вона тут виросла? Це, мабуть, щось інше».

Підійшли ближче, придивилися, аж то дівчина така гуляла там, рум’яна та гарна,— ну, зовсім як калина. З того часу тільки де виросла дівчина хороша та рум’яна, то про неї й кажуть: «Та дівчина, як калина».

— А то ще кажуть: «Дівчина, як повная рожа»,— пригадала Таня.

— Кажуть і так — різно, що кому личить.

— А мені що личить? — жартуючи спитала Таня.

— Тобі? — подивився дядько на неї, а вона така повненька та кругленька — А на тебе скажуть: дівчина, як качанчик…

Сказав дядя і сам засміявся.