Охоронець городів

Біг їжак, шукав доріжку,
Де трава ховає мишку.
Та під кущиком, за лісом
Він зненацька стрівся з лисом.
Не злякавсь їжак нітрохи.
Лис — назустріч: «Кахи-охи!
Та невже голками вшквариш? —
Отакий ти друг-товариш!»
Їжачок йому з-під лоба:
— Знаєм, що ти за особа!
Розпластався лис, аж плаче:
— Скривдив ти мене, їжаче!
Залишив без їжі на ніч…
Ти не звір, а злий поганий!
Лис — до лісу, клопіт в нього.
В їжака своя дорога.
Враз назустріч вовк ікластий.
Підступає, каже: «Здрастуй!
Де ж ти бігав, славний муже?
По тобі я скучив дуже!»
Їжачок сказав: «Вовчисько!
Не підсовуй носа близько.
Голочок у мене стачить,
Щоб за зло тобі віддячить.»
Бачить вовк, нема обіду,
Мчить по заячому сліду,
Їжачок — в долину, й лугом,
Щоб з новим не стрітись другом.
Але ось ведмідь-бурмило.
Над узліссям прогриміло:
— Ой, ганьба, звірята любі! —
Знов їжак в колючій шубі?
Скинь її, провітри, брате,
Хто посміє відібрати?

— Гей, ведмедю гонористий,
Краще б меду вам поїсти!
Відійдіть-но! Я не вулик.
Повертайте в свій завулок.
Поколовсь ведмідь і — дьору.
Їжачок вперед бадьоро.
Раптом бачить—хлопчик Гела,
З тих країв, де гарні села.
Колючки, що жалить звикли,
Враз пом’якшали, мов зникли.
Знав їжак і вдячно вірив.
Що хлопчина любить звірів.

— Ти куди мандруєш, Гело?
Чом ти пішки, не на вело?
— Скрізь шукав тебе, їжаче.
По городах лихо скаче!
Рятувать городи мусим,
Бо жуки напали, гусінь.
Щоб дала плодів земля нам,—
Допоможемо селянам?
Їжачок сказав привітно:
— Шкідники зазнались, видно!
Все відкласти, все покинуть,
Коли десь городи гинуть?
І помчали наші друзі
По стежині в кукурудзі,
Через поле, через грядки.
Де чинились безпорядки.
Скрізь комахи сунуть грізно.
Рятувать, однак, не пізно.
Хоч жучиська жмуть полками —
Рубежі за їжаками!
Шкідників побитих — гори.
Визрівайте, помідори?
Огірки, редис, капуста?
Кабачки, вкладайтесь густо.

Слава мужнім охоронцям
Того плоду, що під сонцем?
Гілочкам, листкам, суцвіттям!
Їжакам, птахам і дітям!