Ліс, потічок і птахи
В лісі-пралici великім
Пишний кедр стояв велично.
Якось він знічев’я мовив
До маленького потічка:
— Милий зору я людському,
Бо сягаю сині неба.
Ти ж у затінку згубився,
То кому ж твій плюскіт треба?
А потічок з тіні вибіг:
— Гарний, кедре, ти й зелений,
Та краса твоя загине,
Як засохнеш ти без мене…
— Ні і ні! — той кедр бундючно
Загорнувся в хмарку сиву,—
Дощ мені допомагає,
Не від тебе маю силу!..
— Дощ, він добрий, кедре гордий,
Додає й мені наснаги,
Але в засуху хто завжди
Рятував тебе від спраги?
Так вони одне із одним
Сперечались би й донині,
Але тьохнув соловейко
Із гніздечка на шипшині:
— Марна ваша суперечка!
Безцінь, кедре, твоя врода!
для людей пісні пташині —
Ось найбільша насолода!
Зашумів тут кедр пихатий.
Дуб шелеснув, клен вступився.
Всяк себе цінив найвище
І пишався, і гордився.
Задзюрчав і сам потічок,
Аж примовкнув соловейко.
Закувала десь зозуля,
Стукнув дятел веселенько…
І таке знялося в лісі,
Аж позакладало вуха.
Тріск і плюскіт, та нікого
Крім себе, ніхто не слухав.
Всі доводили, кричали,
Хоч від крику в горлі сохне.
Тільки ніч погамувала
Й небо зоряне, високе.
День настав сухий, гарячий.
Сонце в небесах палає.
Кедру нічим продихнути.
Все від спеки знемагає.
Не озветься соловейко,
Дятел стих і ледве дише,
Де й поділася зозуля —
Навкруги смертельна тиша.
Забрели до лісу діти,
Щоб напитися водиці,
Та ніде нема потічка —
Всохли квіти і суниці.
Зжовкло листя і зів’яло,
І дерева, й птаство гине,
Бо учора був потічок,
А тепер нема й краплини!..
— Та хіба ж це ліс? Тут страшно! —
Кажуть діти між собою,—
Геть мерщій ходімо звідси —
Знайдем десь лісок з водою.
Запекло під серцем кедру,
Кожній пташці заболіло,
А з джерельця у потічок
Крапля, мов сльоза скотилась.
А за нею — друга, третя…
Потекла вода живлюща,
І затьохкав соловейко,
Дятел оченьки розплющив.
Кедр ожив, і вся природа
Вмилась чистою росою…
Миттю страх забули діти,
Зачаровані красою.
Та й побігли до потічка,
Брали воду в холодочку,
Досхочу собі купались,
Грілись, грались на пісочку.
З того часу і донині
Ліс, птахи й потічок — в мирі,
Їх єднає справжня дружба
І стосунки добрі й щирі.
