Як синичка будить мене

Щойно посвітлішає за вікном, прилітає маленька жовтогруда пташка. То — синичка. Шапочка в неї чорно-оксамитова, щічки біляві. На зеленкувато-сірих крильцях кожна пір’їнка ніби пензликом намальована. Синичка стукає гострим дзьобиком у заплакан)’ шибку. Заглядає агатовим оченятком у кімнату. Розвиднюється, я піднімаюся з ліжка, виношу шматочок несоленого сала. Синичка дзьобає сало й співає: «Пінь- пінь». Це вона говорить: «Дякую, завтра вранці я знову прилечу».