Спомин

Коли для смертного замовкне день труда
       І на німі майдани міста
Напівпрозорчаста наляже ніч бліда
       І сну крило повіє чисте,
Тоді в самотності, легких не знавши снів,
       Тривожної я повен муки:
В безсонні устає сумління темний гнів.
       Шиплять докори, як гадюки;
Душа горить; в умі схвильовані думки
       Одна по одній виникають,
І давні спомини, безмовні та тяжкі,
       Сувої довгі розгортають.
І я, читаючи свою облуду й гріх,
       Життя минуле проклинаю,
І тяжко скаржуся, але в сльозах гірких
       Рядків печальних не змиваю.

1828