Не дай-то бог з ума зійти…

Алєксандр Пушкін
Вірш

* * *

Не дай-то бог з ума зійти.
Ні, легше з торбою піти;
      Ні, легше труд і глад.
Не те, щоб розумом моїм
Я дорожив; не те, щоб з ним
      Розлуці був не рад.

Коли б залишили мене
На волі, як би я в лісне,
      В таємне царство біг!
Співав би в маренні, в бреду,
Я б забуття знайшов в чаду
      Нестримних мрій моїх.

Я б дослухався шуму хвиль,
Я б задивлявся в далеч піль,
      У небеса, в степи.
І сильним, вільним був би я,
Як вихор, що мете поля,
      Ламає скрізь дуби.

Та от біда: зійдеш з ума,
Жахливим станеш, як чума,
      І враз тебе запруть,
На цеп посадять, глупака,
Крізь грати, як того звірка,
      Дражнить тебе прийдуть.

І ніччю буду чути я
Не дивний голос солов’я,
      Не дальній шум дібров,
А крик товаришів моїх,
Лайки наглядачів нічних,
      Та зойк, та дзвін оков.

1833