Хазяйка лихих і облудливих
До темного, як ніч, байраку, до жовтого каменя примчав Вовцюга-Волоцюга, а за ним і лисиця Облудниця.
Припав Вовцюга до землі, щось продзвеніло жалібно, спалахнуло на мить, зникло.
А за хвилину з-під жовтого каменя, звиваючись кільцями, виповзла чорна величезна гадюка — Ненависниця — хазяйка лихих та облудливих. Маленькі люті очиці пронозисто виблискували на плескатій голові, в отруйній пащі сіпався роздвоєний гадючий язик.
Звідкіля приповзла до цього лісу така гадюка — ніхто певно не знав, навіть лисиця Облудниця. Знали тільки одне: хоче Ненависниця стати хазяйкою лісу, тому й найняла їх. Та став на заваді Чубасиків сміх.
— Нікчеми! Не зуміли с-сховати! — просичала гадюка.
Підібгав хвоста Вовцюга-Волоцюга, а лисицю враз ніби хто медом помазав.
— Не хвилюйся, мила хазяєчко, тепер усе гаразд буде. Не знайде сюди дороги осоружний заброда кіт Хитрун Веселі Вуса, — я всі чисто стежки попереплутувала, всі сліди хвостом позамітала.
— А с-сова де? — засичала Ненависниця.
— Сова? Та нащо нам оте одоробло, хазяєчко? Самі впораємось!
— Аву-у… що це? — раптом злякано підскочив вовк. — Ряту-уйте!
Просто на очах з-під голої землі, де навіть глуха кропива не росла, мов ранньої весни на осонні, підводили ясно-блакитні голівки проліски, розкривали чисті пелюстки і голубіли, голубіли… Ніби шматочок весняного неба впав на дно Темного байраку.
— Топчіть їх, топчіть!!! — закорчило гадюку.
Кинувся Вовцюга-Волоцюга квіти витоптувати, зубами видирати, лисиця Облудниця хвостом вимітати… А квіти ростуть собі все буйніше, все нові та нові проростають.
— Глибше, глибше закопай Чубасиків сміх, Вовцюго, — зарепетувала Облудниця. — Від нього квіти!..
— Не допоможе, — сіпнулася Ненависниця. — С-сміх треба вбити! Та швидше, поки не знайшли!
— То що накажеш робити? — схилилась лисиця.
— Задуш-ш-шити! Задуш-ш-шити сміх жовтим каменем! Підважуй камінь, Вовцюго!
Закрекотав Вовцюга, підважуючи камінь, лисиця й собі підпряглася. Мало не підірвався вовк — ніяк камінь не зрушить. Гадюка до нього впритул підповзла.
— Зараз ужалю! На с-с-смерть!
Кректав-кректав вовк, ще дужче кректала лисиця (хоч вона й не натужувалася — лапи свої берегла), але камінь важкезний, зрушити несила.
— С-с-слабаки, — розлютилась гадюка. — Де вам упоратис-ся. Краще с-слухай мене уважно, Облуднице.
Схилила гостре вухо до Ненависниці лиска, а та щось просичала до неї.
— Зрозуміла, хазяєчко! Все буде зроблено!