Диво дивнеє!

Від раковини з гарячою та холодною водою Чап з Чалапом одвернулися, щоб не піддаватися спокусі, а посудом — різними там каструлями та сковородами Максимко зроду не цікавився. На його думку, варта уваги була тільки газова плита.

Прислухавшись, чи не йде бабуся, Максимко поставив Чапа з Чалапом на кухонному столику-шафці, хитро їм підморгнув, черкнув сірником, повернув на плиті один з п’яти ручок-кранів і підпалив газ.

Що й казати, Максимко порушив найсуворішу заборону, але ж йому так хотілося довести чобіткам, що він уже не маленький і сам може впоратися з газовою плитою. Над конфоркою розцвіла синя квітка — полум’я. Чобітки заніміли. Синя квітка палахкотіла. Чап з Чалапом, як заворожені, дивились, а Максимко пояснював:

— Це газова плита. На ній варять, смажать і навіть печуть у духовці, але духовку я ще не вмію запалювати. Бачите, як гарно горить газ!

Чобітки враз почали підстрибувати й пританцьовувати на столі.

— Газ! Газ! — вигукував Чап.

— Наш газ! — веселився Чалап.

І чого вони так розходилися? Подумаєш — газ! У кожній квартирі є газові плити, але ніхто з того не витанцьовує. Навпаки, Максимка завжди ляскають по руках, щоб не ліз до плити й не накоїв лиха. Ну, нехай уже Чалап, він, здається, любить погаласувати, але ж Чап! Чап витанцьовує й радіє, ніби вздрів рідну матінку!

— Чого це ви так вистрибуєте? — здивовано запитав Максимко.

— Як же нам не радіти, це ж газ! Наш газ! — вихилясом ходив Чап.

— Нас із нього зробили! — вибивав дрібушечки Чалап.

Із газу? Зробили? Як же можна з газу зробити гумові чобітки?! В них і ноги відразу б спеклися, аби підпалити. Або чобітки просто розвіялися б у повітрі. Вони, напевне, дурять. Максимко вимкнув газ, але йому стало моторошно, а що як зненацька вони стануть не тугі й холодні, а запалахкотять синім полум’ям? Ой, ма-а…

— Навіщо ви мене дурите? — крикнув Максимко.

— Ні, ми кажемо чистісіньку правду: нас і справді зроблено з цього газу, — вже поважніше відповів Чап.

— Ти що, нам не віриш? — півником підстрибнув Чалап.

Та хіба ж такому можна повірити? Чобітки з газу! Якби Максимко про це сказав Сашкові, Маринці чи Лесикові — ото б сміялися!

— Ми з газу! Ми з газу! — вигукував невгамовний Чалап.

— А я вас і слухати не хочу. Не вірю. Як ви доведете?

Чап зупинився і став пригадувати, але пригадати не зміг.

— Бачиш… Мабуть, ми не відразу народилися з газу, а було ще багато-багато…

— Чого?

— Всього! — підстрибнув Чалап. — То дуже довго розповідати. — Чалап не хотів признаватися, що теж нічого не пам’ятає. — Може, ми тобі колись розкажемо.

— Не вихваляйся марно, — зупинив брата Чап. — Ми ж бо тільки чули на фабриці, як майстер сказав: «А ці чобітки зроблено з газу, з того, що горить на кухні». На фабрику саме прийшло багато школярів, і майстер їм пояснював. Вони пішли далі, і ми вже більше нічого не чули. Слухай, Максимку, запитай у тата, може, він знає.

— Мій тато знає все!

— Запитай! Запитай! — вискнув Чалап. — І нам розкажи!

Чобітки знову розвеселилися, скочили зі столу, затупцяли по кухні. Максимко насилу їх половив і поставив у куток передпокою.

— Стійте тут тихенько, ні до кого не озивайтесь. І не вискакуйте!

Чап з Чалапом погодилися стояти спокійно, але Максимко неодмінно повинен випитати у тата: чи справді вони народилися з газу.

Коли мама прийшла з роботи, вона оглянула нові чобітки й усміхнулася.

— От і добре! Я вже й сама збиралася купити гумові чобітки, щоб ноги не промочив. Тепер буде на душі спокійніше.

Але в Максимка не дуже було спокійно на душі: що як бабуся розкаже про знівечені черевички?

Бабуся пильно глянула на Максимка й похитала головою.

— Бабусенько, — стиха шепнув Максимко. — Ти ж мене вже сама покарала…

— Мамі не хочу завдавати прикрощів, а не тебе жалію, паливодо, — махнула рукою бабуся.