Чап-Чалапова рідня
Чап завжди був розумніший за баламута Чалапа. Він дуже уважно вислухав мамину розповідь, зрозумів усе, либонь, краще за Максимка, і розказав Чалапові.
— Я думаю, у нас тут повнісінько родичів. Сьогодні вночі одвідаємо їх.
Чалап зрадів. Він уже майже висох і зовсім заспокоївся. Про всяк випадок, знаючи братову вдачу, Чап наказав йому слухатися й не витинати коників. Чалап пообіцяв.
Коли в квартирі всі поснули, Чап з Чалапом тихенько вистрибнули із свого куточка. Насамперед вони наскочили на татові черевики з гумовими підошвами.
— Добрий день! — привітався Чалап.
— Який уночі день, — буркнули черевики.
— Він хотів сказати — доброго здоров’я, — мовив Чап.
— Е, яке там здоров’я, — скривився правий черевик. — Цілу зиму ми вірно служили хазяїнові, а зараз про нас забули.
— Давно треба віддати нас у майстерню полагодити, — поскаржився лівий. — Підошви вже відриваються.
— Не журіться, ми попросимо Максимка, він нагадає татові, — запевнив їх Чалап.
— Бо ваші підошви — то наші родичі, — пояснив Чап. — А за родичів треба дбати.
Черевики відразу полагіднішали: що не кажи, а родичі!
— Ми будемо вам дуже вдячні, коли нагадаєте. Нехай хоч на ту зиму полагодять.
— Неодмінно полагодять, — заспокоїв Чап. Але Чалап не втримався й похвалився:
— А нас і лагодити не треба, ми ще нові!
— Ну й що з того? Влітку Максимко вас не носитиме, а восени, може, ви станете йому затісні: у нього ж ноги ростуть.
Чобітки розгубилися. Он що, виходить… А як буде з ними?
Цього черевики не знали. У тата ноги вже не ростуть, вони знадобляться й надалі, аби тільки полагодили.
Чап з Чалапом засмутилися. Та веселі чобітки не вміли довго сумувати. Коли ще та осінь настане! А може, її зовсім не буде? А може, Максимкові ноги не дуже виростуть? Чого наперед сумувати!
І Чап з Чалапом побігли далі по квартирі.
Вони скрізь, мало не на кожному кроці, зустрічалися з своїми родичами. Не кажучи вже про мамині боти і про плащі, які висіли у передпокої на вішалці, чобітки зустріли свою рідню на всіх чисто електричних приладах, що мали довгі шнури, заховані в тонку й міцну гуму, щоб електрика з них не втекла. Залюбки погралися з м’ячем і подружилися з ним — то був найвеселіший родич. Заскочили й до комірчини, де жив Максимків ворог — головатий пилосос, і навіть порозумілися, бо пилосос пояснив, що не сердитий він і не хижий. Хіба винен, що так грізно гуде, коли працює? А якби Максимко не розкидав скрізь своїх скарбів, а прибирав їх на місце як годиться, то й ніякої прикрості не мав би. І хоча чобітки співчували Максимкові, вони погодилися з пилососом. За це старий і мудрий пилосос розповів їм, що якби зненацька зникла уся гума, то скоїлося б велике лихо. Не тільки позникали б усі плащі та чобітки, а вмить втекла б електрика, погасло б світло, замовк телефон і радіо, зупинився б сам ліфт! А про автобуси і всякі автомашини то годі й казати.
Так, рідня у Чапа з Чалапом була велика й знаменита! Такою ріднею можна було пишатися!
Вже стало світати, коли чобітки потупцяли у свій куточок. За ними пострибав і Максимків м’яч, і вони втрьох ще довго рипотіли, про щось змовляючись.