Зозуля й Півень

— Як, любий Півнику, співаєш ти чарівно!
      — Зозуленько, не згірше й ти,—
     Виводиш плавно так та рівно:
     Співачки кращої у лісі не знайти!
— Тебе, кумасю мій, вік слухать я готова.
     — А ти, красуне, забожусь,
Замовкнеш на хвилину — не діждусь,
       Коли заллєшся знову…
     Відкіль такий береться голосок?
       Тонкий і чистий, як струмок!..
Такі усі ви, невеличкі зроду,
       А спів — куди там солов’ю!
       — Спасибі, кумоньку, за похвалу твою!
      Та й ти ж співочу маєш вроду:
      Куди там райським тим пташкам! —
Тут Горобець до них цвірінькнув: — Годі вам!
      Як не хваліть себе, а я міркую,—
         У вас обох поганий смак…
         За що ж, спитаєте однак,
         Зозуля Півня хвалить так?
         За те, що хвалить він Зозулю.