Лист матері

Чи жива ти, рідна і єдина?
Ще живий, тебе вітає син.
Хай твою, матусенько, хатину
Осяває вечорова синь.

Чув, що ти, тамуючи тривогу,
Думаєш про мене ночі й дні,
Що ти часто ходиш на дорогу
В старомоднім ветхім шушуні.

І тобі при тихому смерканні
Пропікає серце гострий щем,
Ніби хтось в кабацькій бійці п’яній
Мені в груди садонув ножем.

Ой, нічого, моя люба нене.
Ти забудь уяви чорну гру,
Ще ж не все прогуляне у мене,
Тож тебе не бачивши, не вмру.

Я такий же ніжний, як раніше,
Й маю думку в серці молодім,
Щоб забуть бентежну тугу й вірші
Й повернутись в наш низенький дім.

Я вернусь, як сад у розквітанні
Буде прагнуть сонця й висоти,
Не буди мене лиш на світанні,
Як, було, колись будила ти.

Не буди одмріяного нині,
Не хвилюй того, що не збулось.
Дуже рано вся душа в болінні,
Рано втрат зазнати довелось.

І не вчи мене молитись Богу —
До минулого немає ж вороття.
Ти одна відрада й допомога,
Ти єдиний промінець життя.

Тож забудь свою нудьгу й тривогу,
Я — з’явлюсь, прийду не лиш у сні.
Не ходи так часто на дорогу
В старомоднім ветхім шушуні.