Верша та Болото

Рибалонька, митець усе в воді ловити,
       Бажаючи поймать в’юнів,
       В Болото Вершу засторчив.
Довгенько щось вона там мусила сидіти,
Язик жіночий є, да нічого робити
(А зроду, мабуть-то, що не плоха була),
       Так лаяти Болото почала:
              «Оце поганая багнюка!
Глянь, пузириться як, знечев’я клекотить.
Тут певнеє ніщо ні ходить, ні сидить,
       Одна черва, мовляв, кишить,
Да деколи повзе по куширу гадюка,
       Уже коли б тут воленька мені!..
              Таке ж бридке, таке мерзенне,
       Поржавіло, від жабуру зелене,
Не хочеться паскудиться в багні,
А то б…»
       Що ж їй Болото одвічало?
«Де ти сама, добродійко?» — спитало.
       А Верша гомонить на дні.