Щоглик

Щоглик! Щоглик! — Дітки раді.
— Щоглик! —тільки і слівця.
А він тріпавсь на принаді,
Марно рвався із сильця.

Визволяють,— скільки сміху!
Глянь, дідусю, глянь, чи ба?
— Бачу, дітки, вашу втіху;
Зате щоглику журба!

Зна, що буде нудить світом;
І Іе про нього ваш куток…
Щебетав би собі літом
Та згодовував діток.

Не привикне він до клітки,
Бо неволя всім гірка…
Не то пташки, милі дітки,—
Шкода навіть черв’яка.

Тож послухайте старого:
Не держіть узаперті
Цього щоглика малого,
Бо загине в самоті!

Позирнули дітки вгору,—
Пурхнув щоглик з рукава:
Знов витає по простору,
В небі ясному співа!

Щоглик! Щоглик! — Дітки раді.
— Щоглик! — тільки і слівця…
З того часу на принаді
Вже не ставили сильця.