Цікава конячина
В ті далекі часи, коли я тільки вчився літати на планері, найбільш поширеним був запуск планерів з амортизатора. Що ж воно за штуковина, той амортизатор?
На ділі з’ясувалося, що це просто довжелезний гумовий джгут, обплетений зверху товстим шаром ниток. Посередині амортизатора було металеве кільце, яке чіпляли за гачок на носі планера. А на кінцях цього амортизатора, що відходили від апарата, мов довгі вуса, ставали по четверо ми, курсанти, і за командою інструктора щосили розтягували гуму. По команді «Старт!» курсант натискував у кабіні на невеличкий важілець, що звільняв прив’язаний тросик на хвості планера, й наша машина, як з рогатки, вистрілювала в небо. І так, бувало, натягаєшся за день того амортизатора, що надвечір руки аж горять від мозолів.
А був у мене приятель, Тимко — витівник і веселун неймовірний. Як задумає, бува, щось, то навіть руде ластовиння палахкотить від збудження. Отак було й того разу.
В одне з тренувань помітив наш Тимко поруч з планеродромом невелику конячину з хомутом на шиї, яка спокійно пощипувала травичку.
— Хлопці! — загорлав він. — Та це ж спеціально для нас тяглова сила!
Приманив він конячину шматком хліба, поставив попереду планера й каже: «Прив’язуйте кінці амортизатора до хомута, швидше!» Він квапився й нетерпляче позирав на нас: «Невже не зрозуміли?»
Але ми таки второпали, чого він хоче.
— А що? Можна спробувати!
І почали прив’язувати амортизатора. А потім довготелесий Льока, який був у нас за старшого, взяв конячину за уздечку, а Тимко, як винахідник нового способу старту в одну кінську силу, в кабіну планера сів.
— Н-н-но-о! — крикнув Льока.
І конячина покірно зрушила з місця, розтягуючи амортизатор.
— Ур-ра-а!—закричали ми від захвату: як-не-як, а з’явилася у нас, нарешті, можливість трохи відпочити від тяжкої роботи. А конячина спочатку легко, а потім все повільніше розтягувала гуму, міцно впираючись копитами в землю.
Ми ж тим часом нашому винахіднику всілякі поради даємо. Колька Зловибатько серйозно радить Тимкові:
— Ти ж дивись, обережно! Не зачепися за хвіст кобили. А то бачиш, як вона енергійно ним розмахує.
І все, напевне, обійшлося б добре, якби конячина наша не виявилася такою цікавою. Розтягла вона амортизатора до половини та й вирішила назад оглянутися: що ж воно там таке важенне, що не пускає її вперед?
І тільки конячка голову повернула, як хомут під силою гуми — хвить з її шиї! Конячка від несподіваної легкості аж на коліна впала… А хомут з усього розмаху — хр-рясь по планеру!..
Все це сталося так несподівано, що ми й перелякатися не встигли. А коли вляглася курява, бачимо: кабіна планера вщент розтрощена, а в ній — переляканий Тимко з хомутом на шиї сидить!
Ми так і полягали зо сміху.
А Тимко піднявся, підтримуючи злощасний хомут, і протягнув заїкаючись:
— Н-ну, ч-чого г-гиги-ч-чете? 3-зраділи…
А Льока почухав потилицю — чого, мовляв, натворили— і вже серйозно скомандував:
— Досить! Повеселилися!.. А тепер — гайда планер ремонтувати!
І наступного дня ми знову натягували амортизатор, бадьоро відраховуючи кроки, — раз, два, три…
