Хоробрий заєць

Пригадую одну маленьку пригоду, яка сталася з моїм давнім другом, відомим майстром спорту, планеристом зі Львова Борисом Стрельниковим. Якось довелося йому з Києва переганяти на буксирі за літаком одномісний тренувальний планер А-11. Усе було добре, і, мабуть, про цей політ не довелося б і згадувати, якби не одна маленька випадковість. Виявилося, що пружина, яка тримала буксирний замок, недостатньо тривка.

І от десь між Ровно і Львовом, коли почалася бовтанка, у сильному висхідному потоці повітря планер підкинуло так, що кільце буксирного фала — вірьовки — вискочило із замка на носі планера, і сталося (як кажуть пілоти) самовідчеплення. Страшного в цьому нічого немає. Якби була достатня висота, хоч би метрів триста-чотириста, то Борис Стрельников неодмінно знайшов би висхідний потік, піднявся б під хмари і своїм ходом пролетів сто кілометрів, що лишалися до львівського аеродрому, обійшовшись і без буксирувальника.

Але в тім-то й річ, що аеропоїзд летів зовсім низько над землею. Коли замок клацнув і вірьовка з металевим кінцем застрибала перед носом планера, немов показуючи, що планер тепер лишився сам- один, без допомоги літака, то Борисові нічого іншого не зоставалося, як терміново йти на посадку.

І все було б добре, якби не заєць. Коли Борис над землею вирівняв планер, він раптом побачив попереду незвичайну картину: із трави стирчали два довгих вуха, а слідом за ними висувалася зацікавлена заяча мордочка.

— Ну, зайцю, постривай! — вигукнув Борис з несподіванки.

А зайцеві байдуже: стоїть собі на задніх лапах і роздумує, що це за чудовисько на нього мчить, адже такого велетенського птаха він зроду не бачив.

А планер же не стоїть на місці, мчить просто на зайця. І ні звернути він не може, бо висоти вже нема, ні злетіти знову в небо, тому що мотора теж немає. І хоч Борис був веселої вдачі, але тоді йому не до жартів стало. Адже ще мить — і кінець дурному зайчикові, стукне його планер по голові колесом.

Підтяг Борис трохи ручку на себе, скільки запас швидкості дозволяв, підлетів планер угору. Тут заєць з-під самого носа його як підскочить та як дремене навтіки! Але тільки знову ж, дурний, замість того, щоб убік тікати, він прямо перед носом плане

ра скаче. Молодий, видно, недосвідчений. Та хоч і швидкі в зайця ноги, але планера йому все одно не перегнати. І Борис бачить, що наздоганяє він зайчиська. Натиснув трохи на педаль, щоб хоч ледь- ледь убік відвернути, а заєць з переляку теж у той самий бік шмигнув. Так вони і мчали вихляючи: заєць — і над самими його вухами величезний планер. Ще трохи — і смерть зайчикові.

Не витримав Борис Стрельников, стало йому жаль куцохвостого, дуже він симпатичний і страшенно безпорадний зараз. І тоді в найостаннішу мить Борис зважився на крайній хід: різко натиснув на педаль. Планер круто повернув носом убік, почувся удар, металічний скрегіт. Від різкого руху рулем цього й слід було чекати: планер, як кажуть пілоти, пішов юзом, тобто боком, і саме в такому положенні торкнувся землі. Шасі не витримало, єдине колесо відірвалося і покотилося по полю. Планер проповз на животі кілька метрів, зупинився, безпорадно нахилившись на крило, завмер на місці.

Виліз Борис із кабіни, почухав з досади свого рудого чуба і навіть сам до себе уголос заговорив:

— Оце так устругнув я через якогось поганого зайчиська! До речі, де ж він, чи вцілів?

Борис озирнувся кругом і занімів від подиву. Метрів за двадцять від нього, на пагорбку, звівшись на задні лапки і ворушачи кінчиками вух, що стриміли в небо, на планериста глузливо, як здалося Борисові, дивився заєць. Він неначе кепкував: «Ну, як я тебе?»

Літак приземлився на полі слідом за планером. Льотчик, як побачив, що планер без колеса, аж свиснув.

— Як же це ти вмудрився?!

Але Борис лише рукою махнув: хіба льотчик повірить, що це він зайця рятував, через нього планер зламав?

— Нічого, зараз злетимо й без колеса, — заспокоїв Борис льотчика. — Додому доберемося, а там усе відремонтуємо.

Підібрав він відбите колесо, поклав у багажник, усівся в планер, а льотчик питає:

— А хто ж планер за крило підтримає? Адже тут жодної живої людини нема…

— Злетимо! — впевнено сказав Борис, що за своє довге авіаційне життя зазнавав різних пригод, куди складніших. — Ти чіпляй коротку вірьовку і, коли слабину вибереш, на гальма натисни та повний газ моторові дай.

— Здогадався! — відповів льотчик.

Та й ви тепер, мабуть, здогадалися, що далі було. Дав льотчик повний газ, а від пропелера цілий ураган знявся, неначе планер уже в польоті і рулів слухається. Борис натиснув на ручку, відхилив елерони, і крило само від землі піднялося.

— Поїхали! — крикнув Борис у мікрофон.

Злетів аеропоїзд, мчить над полем, швидкість набирає. І тут Борис глянув убік і зареготав. Зайчик збоку на весь свій зріст підвівся, проводить планер цікавим поглядом, вухами ворушить. І, слово честі, здалося Борисові, що він йому на прощання ще й лапою помахав.

— Бувай здоров, куций! — вигукнув Борис зайчикові у кватирку. — Не згадуй лихом, живи! А планер відремонтуємо!

І повітряний поїзд, шугнувши в небо, узяв курс на рідний аеродром.