Репетитор

Гімназист VII класу Єгор Зіберов милостиво подає Петі Удодову руку. Петя, дванадцятирічний хлопчик в сірому костюмчику, пухлий і червонощокий, з маленьким лобом і щетинистим волоссям, розшаркується і лізе до шафи по зошити. Заняття починаються.

За умовою, складеною з батьком Удодовим, Зіберов повинен займатись з Петею по дві години щодня, за що й одержує шість карбованців на місяць. Готує він його до другого класу гімназії (минулого року він готував його до І класу, але Петя зрізався).

— Ну…- починає Зіберов, закурюючи цигарку. — Ви повинні були вивчити четверту відміну. Відміняйте fructus!

Петя починає відміняти.

— Знову ви не вивчили! — каже Зіберов, встаючи. — Вшосте загадую вам вивчити четверту відміну, а ви ні в зуб ногою! Коли ж, нарешті, ви почнете вчити уроки?

— Знову не вивчив? — чути за дверима кашляючий голос, і до кімнати заходить Петин батечко, губернський секретар у відставці. — Знову? Чому ж ти не вивчив? Ах ти, свиня, свиня! Чи повірите, Єгоре Олексійовичу? Адже і вчора шмагав!

І, важко зітхнувши, Удодов сідає біля сина і зазирає в пошарпаного Кюнера. Зіберов починає екзаменувати Петю при батькові. Нехай дурний батько знає, який дурень його син! Гімназист впадає в екзаменаторський азарт, ненавидить, зневажає маленького, червонощокого тупицю, ладен побити його. Йому навіть прикро стає, коли хлопчик відповідає влучно — так остогид йому цей Петя!

— Ви навіть другої відміни не знаєте! Не знаєте ви й першої! От ви як вчитесь! Ну, скажіть мені, як буде кличний відмінок від meus filius?

— Від meus filius? Meus filius… буде… це буде…

Петя довго дивиться в стелю, довго ворушить губами, але не дає відповіді.

— А як буде давальний множини від dea?

— Deabus… filiabus! — відчеканює Петя.

Старий Удодов схвально киває головою. Гімназист, що не ждав влучної відповіді, відчуває досаду.

— А ще який іменник має у давальному abus? — запитує він.

Виявляється, що й anima — душа має в давальному abus, чого немає в Кюнері.

— Милозвучна мова латинська! — зауважує Удодов. — Алон… Трон… бонус… антропос… Велемудро! І все ж це потрібне! — каже він зітхаючи.

«Заважає, скотина, вчити… — думає Зіберов. — Сидить над душею тут і наглядає. Терпіти не можу контролю!» Ну , — звертається він до Петі. — На наступний раз по латині візьмете те ж саме. Тепер з арифметики… Беріть дошку. Яка далі задача?

Петя плює на дошку і витирає рукавом. Вчитель бере задачник і диктує:

— «Купець купив 138 арш. чорного й синього сукна за 540 крб. Питається, скільки аршин купив він того й того, якщо синє коштувало 5 крб. за аршин, а чорне 3 крб.?» Повторіть задачу.

Петя повторює задачу і одразу ж, не кажучи й слова, починає ділити 540 на 138.

— Навіщо ж це ви ділите? Заждіть! А втім, так… продовжуйте. Є остача? Тут не може бути остачі. Дайте-но я поділю!

Зіберов ділить, одержує 3 з остачею і швидко стирає.

«Дивно… — думає він, куйовдячи волосся й червоніючи. — Як же вона розв’язується? Гм!.. Це задача на неозначені рівняння, а зовсім не арифметична»…

Учитель дивиться у відповіді й бачить 75 і 63.

«Гм!.. дивно… Додати 3 до 5, а потім ділити 540 на 8? Так, чи що? Ні, не те».

— Розв’язуйте ж! — каже він Петі.

 Ну, чого думаєш? Адже задача зовсім проста! — каже Удодов Петі. — Який ти дурень, братіку! Зробіть вже ви йому, Єгоре Олексійовичу!

Єгор Олексійович бере в руки грифель і починає розв’язувати. Він заїкається, червоніє, блідне.

— Це задача, власне кажучи, алгебраїчна, — каже він. — Її з іксом і ігреком розв’язати можна. А втім, можна й так розв’язати. Я, от, поділив… розумієте? Тепер, от, треба відняти… розумієте? Або от що… Розв’яжіть мені цю задачу самі до завтра… Подумайте…

Петя єхидно усміхається. Удодов теж посміхається. Обидва вони розуміють розгубленість учителя. Учень VII класу ще більше ніяковіє, встає і починає ходити з кутка в куток.

— І без алгебри розв’язати можна, — каже Удодов, простягаючи руку до рахівниці й зітхаючи. — От, прошу поглянути…

Він цокає на рахівниці, і в нього виходить 75 і 63, що й було треба.

— От як… по-нашому, по-невченому.

Вчителеві стає нестерпно моторошно. У нього завмирає серце, коли він позирає на годинник і бачить, що до кінця уроку залишається ще година з чвертю — ціла вічність!

— Тепер диктант.

Після диктанта — географія, за географією — закон божий, потім російська мова, — багато на цьому світі наук! Та ось, нарешті, закінчується двогодинний урок. Зіберов береться за шапку, милостиво подає Петі руку й прощається з Удодовим.

— Чи не можете ви сьогодні дати мені трошки грошей? — просить він несміливо. — Завтра мені треба внести платню за навчання. Ви заборгували мені за шість місяців.

— Я? Ах, так, так… — бурмоче Удодов, не дивлячись на Зіберова. — 3 задоволенням! Тільки в мене зараз немає, а я вам через тиждень… або через два…

Зіберов погоджується і, одягнувши свої важкі брудні калоші, іде на другий урок.

1884