Юшка з росою

Вже вечір із повної жмені
Зірки розсипає зелені.

Не хочеться йти нам до хати —
Ой, як же не хочеться спати!

Враз чуєм крізь шибочку сизу:
— Агов, назбирайте-но хмизу!

Вогонь розкладем над косою
Та зваримо юшку з росою! —

Гукає бабуся з комори…
— Що? Хмизу? Наносимо гори!

Притягнемо пень і колоду…
З росою? Не їли ми зроду.

От вогнище в небо іскриться…
Уже закипає водиця.

Цибуля у бульбашках плава
Та інша усяка приправа.

— А зараз, онуки, дивіться! —
Всі стали серйозними лиця.

Бабуся зриває в городі
Дві гілочки кропу — і годі.

З них виснуть рясні, срібно-сиві
Росинки важучі, як сливи.

О як вони красно заграли
Від полум’я — справжні корали!

Аж юшка притихла кипіти,
Як бризнули в неї стоцвіти,

Аж кола пішли золотисті…
— Давайте-но юшечку їсти! —

Сказала бабуся. Ми сіли
І їли все, їли та їли…

І пахло нам небо у юшці,
Ми зорі ловили у гущі,

І сонце язик лоскотало…
І юшки було нам — ой мало!