Дідусь-парус

З човна рибу ми ловили
    на Десні.
Ох і гарні ж у нас вудки —
    нахлисні.
Точно лиш закинь
    на течію,
То й потягнеш — ну, не сома —
    уклею.
А дідусь грузки поставив
    на ляща…
Прив’язали ми свій човен
    до куща.
Сидимо собі тихенько,
    раптом — хлись,
А рибина й учепилася,
    дивись!
Так у мене, так у Колі,
    в Івася…
Лиш нічого — ні рибини
    в дідуся.
Довго-довго ми сиділи
    на ріці,
Аж заснули дідусеві
    поплавці.
Коли глянемо — і сам дідусь
    заснув…
А тут вітер як піднявся,
    як загув!
Одірвався зразу човен —
    понесло…
Ой ти лихо! Загубилося
    весло.
Що робити? Човен крутить
    з краю в край.
Коля крикнув: — Нум на дно усі
    лягай! —
Тут дідусь прокинувся:
    — Що? Га?
Лящ клює? Ого, яка
    вага!
Тягне човна! — Ой, дідусю,
    ураган?
— Ураган? Його ми зразу
    на кукан! —
Підійнявсь дідусь і глянув
    з-попід брів,
Швидко висмикнув сорочку
    із штанів.
А вона мов налилася
    вітром вся,—
І став парус бистролітний
    з дідуся!
Як дідусь повернеться
    убік —
Лине човен через буряний
    потік,
А пригнеться — стишує
    свій біг…
— Ну, рибалки, курс на берег
    ліг! —
Справді, вітер точно нас
    прибив
До причалу, до рибалчиних
    дубів,
Просто в лози, прямо
    до пенька,
Де дідусь свій човен завжди
    примика…
— Це лящі щасливі,—
    каже дід,—
Шкода, вітер,— був би з них
    обід!