Зимові ранки

Взимку ми, діти, часто спостерігали, як народжуються ранки. Вони були аж червоні від холоду і тихі та сумні, бо навкруги, скільки оком кинеш,— ані пташини.

Понад рівнинами та міжгір’ями повільно пливли заспані хмаринки. А пасовиська були вкриті білою памороззю, неначе всіяні дрібно потовченим склом.

Ні куріпок, що влітку о цій ранковій порі вже шугали понад деревами, ні навіть горобців, що завжди в цей час купалися в піску, здіймаючи неймовірний галас…

У ці червоні від холоду зимові ранки ніде й нікого не було видно.

З дротяної огорожі звисали замерзлі краплини води. Мабуть, там ночував холод і плакав уві сні, або йому снилося щось сумне-сумне…

У ці сумні зимові ранки, коли ніде нікого не було видно, ми починали розуміти навіть птахів.

Розуміли й Рамона, що в ці дні не приходив до школи.