Осінь

Змалку я був як і всі діти: усе хотів знати й дуже любив про все питатися. Тільки питався більше дерев та камінців. Може, тому й грався завжди сам.

Пригадую, якось сидів я на піску й, радіючи сонцю, воді та всьому довкола, спитав найближче дерево:

— Скажи, дерево, невже оце листя, що, лежить долі й стало таке жовте, як пісок, упало з твого гілля?

І дерево сумно прошелестіло:

— Так, це мої синочки. Щороку вони народжуються і вмирають…

Я тоді здивувався, навіть розгнівався на дерево. Таке велике і таке безсиле! Перший подув холодного осіннього вітру — і вже летить листя, і могутнє гілля неспроможне його втримати…

Тільки згодом, коли пішов до школи, я збагнув чому. Опадає старе листя.