Голос Землі
Запасів кисню і води на «Кометі» було ще днів на дев’ять-десять. Іван Макарович вирішив використати ці дні для інтенсивної наукової роботи. Він поставив завдання: проникнути в світ мінералів, зібрати якомога більше зразків і розгадати таємницю утворення місячного рельєфу. Само собою зрозуміло, що залишки незнаної цивілізації надзвичайно зацікавили експедицію.
Колекція мінералів збільшувалася. І кожного разу, уважно дослідивши якийсь камінець, Іван Макарович вигукував:
— І це давній знайомий!
Невідомо було, чи він відзначає це з задоволенням, чи, може, з жалем. Вчувалось і те, і друге. А може, воно так і було? Може, професорові приємно було знаходити підтвердження спільного походження Землі та Місяця і разом з тим хотілося відшукати щось зовсім нове, невідоме на Землі?
Зв’язок із Землею підтримувався майже весь час. Ось і зараз з репродуктора лилася музика — віолончель тужила за чимось таким дорогим, бажаним і нездійсненним… Микола подумав про Ольгу. Може, й вона слухає… А втім, тепер їх розділяла відстань більша ніж триста вісімдесят чотири тисячі кілометрів.
— Та це ж «Мрії» Шумана! — тихо сказав Михайло. — Хотів би я знати, чи була музика в селенітів?
— Ось прибудуть сюди археологи, історики — все взнають, — кинув Загорський.
— Я хочу побачити підземне місто, — продовжував Михайло. — А то скажуть: побував на Місяці, а міста й не бачив. Як ви його назвали?
— Поки що ніяк, — відповів професор.
— Оце вже нерозважливо. Треба назвати обов’язково.
— А й справді! — стріпнув чубом Загорський. — Воно ж повинно фігурувати під якоюсь назвою.
— Назвім його, Іване Макаровичу, коротко: Миколо-Загорське селеніто-печерське городище.
— Хай краще буде Михайлівка або Мишковичі! — засміявся Микола. Потім похмуро додав: — То місто смерті, місто вічного мовчання.
— Але ж у ньому найдовше затрималося життя, — заперечив професор. — Це — притулок життя!
— Лабіринт життя! — підтримав Михайло.
Покриваючи шум приймача, Микола відрізав:
— Ось підеш — побачиш, що там за життя. То — місто агонії!
— Чого це у вас такі похмурі думки? — спитав Іван Макарович.
Микола не відповів. Крутив ручки приймача, і шуми Землі заповнювали кабіну. Нарешті крізь них, наче крізь хуртовину, прорвався далекий голос:
— «Комета», «Комета», я — Земля, я — Земля…
Скільки турботи було в цьому голосі!
Стихли розмови в кабіні. Загорський передав черговий звіт.