Жар-Птиця

Сусідка моя — чарівниця —
годувала надвечір родзинками
у клітці золоту Жар-птицю
з очима-намистинками.

І як воно трапилось — хто його зна,
та тільки дверцят не замкнула вона.
Рвонулась на волю чудесна Жар-птиця.
І враз освітилась казково столиця.

Дорослим і дітям
яснішали лиця:
«Як хороше жити
під сонцем Жар-птиці!»

І тільки ота трьохсотлітня гава,
яка себе називала Павою
(старезна, без ока та ще й кульгава),
знайшла Жар-птицю
непристойно яскравою.
Зчинила люту скрекотняву:
— Вона яскра-яскра-яскра-а-ва!
Ганьба! Таку нескромну птицю
тримать годиться
тільки в клітці! —
Вже третій день нема Жар-птиці.
І людям посмутніли лиця.
О, не сумуйте! Її нема,
бо — розумієте? — зима.
Жар-птиця ж — птаха екзотична,
південна, до снігів незвична.
Ну, от і простудилась трішки.
Лежить вона терпляче в ліжку,
п’є молоко, клює родзинки,
чита «Барвінок» і «Мурзилку».
Пішли на лад у неї справи.
І скоро знов злетить вона
на злість лихим, кульгавим гавам,
на новорічну радість нам!