Веселі артисти
1
— Ку-ку-рі-ку!
Таким веселим викриком зустрічає свого вчителя й друга циркового артиста-коміка Едуарда Середу його учень і товариш по роботі Петька.
Петька, почувши голос Едуарда Йосиповича, б’є крильми, кукурікає і біжить-летить до свого хазяїна-учителя.
Хазяїн ласкаво вітається з Петькою:
— Здрастуй, Петю!
— Ко-ко-ко-ко! — сокотить Петька і дивиться артистові в руки, бо Петя знає, що йому зараз дадуть чогось смачного: крихти з булки, грудочку цукру або жменьку добірної пшениці.
Петька, дзьобаючи зерно, кличе своїх подруг — білявеньку й сіреньку курочок:
— Ко-ко-ко!
Курочки підбігають, Петька і їх частує крихтами з булки або пшеничним зерном.
Едуард Середа, Петьчин друг і хазяїн, дуже весела людина.
Він розмовляє з Петькою, мов із людиною, лоскоче Петьку, смикає його за червону борідку. Петька удає, що він дуже сердиться і намагається клюнути хазяїна в руку.
Едуард Йосипович заспокоює Петю:
— Не гнівайся, Петю! Давай краще попрацюємо!
— Ко-ко-ко-ко! — відповідає Петька.
Артист бере звичайнісінькі граблі, Петька стрибає на граблі, вмощується на них:
— Ко-ко-ко-ко! Готовий!
І починається циркова вистава…
Артист балансує граблями з Петькою на руці, на голові, на підборідді…
Петька сидить на граблях, як справжній артист, і не ворухнеться… Тільки на непомітний знак Едуарда Йосиповича він б’є крильми й вітає «глядачів».
— Ку-ку-рі-ку!
Так щодня репетирує з Петькою артист державного цирку Едуард Середа.
А ввечері Петька це все проробляє на цирковій арені…
І ні бравурна музика, ні сліпуче світло, ні оплески захоплених глядачі в-дітей і дорослих не лякають Петьку-артиста,— він своє діло знає добре!
Петька-артист дуже здібний і талановитий. Придбав його собі артист Едуард Середа у місті Куйбишеві, на Волзі, де тепер будується велика Куйбишевська гідроелектростанція.
Петька тоді був манюсіньким, пухнастим курчатком,— він тільки-но вилупився з яєчка в інкубаторі.
В Едуарда Середи був тоді другий півень, з яким він працював у цирку.
І от перед закінченням гастролей у Куйбишеві трапилося нещастя. В цирку розплодилися пацюки. Щоб їх позбутися, розкидали в приміщенні отруту. Старий півень ковтнув хлібну кульку з отрутою і помер.
Велике горе для артиста втратити вченого звіра чи птицю.
Почав Едуард Середа вчити молодого півника Петьку.
Молодий півник виявився дуже здібним і вже через вісімнадцять днів виступив з хазяїном на виставі. І ні разу не помилився…
Це дуже короткий строк для навчання птиці і взагалі звіра…
З того часу Петька та Едуард Йосипович разом працюють і кріпко один одного люблять.
А їх обох люблять циркові глядачі — і великі, і маленькі.
2
— Васю, Васю, Васю! — гукає, ляскаючи в долоні Едуард Йосипович.
З криком «ге-ге-ге-ге!», розмахуючи крилами, летить через увесь двір до хазяїна-артиста гусак Васька.
— Це мій рисак! — усміхаючись, рекомендує гусака Ваську артист Середа.
— Як так рисак? — дивуєтеся ви.
Тоді Едуард Йосипович бере спеціальний «екіпаж», невеличкий на колесах ящик, запрягає в нього свого «рисака»-гусака: «Но!»
«Рисак» везе свого хазяїна на циркову арену…
І ви б почули, яким шумом, яким галасом та оплесками зустрічають глядачі цей виїзд артиста на арену!
Але Васька на ці крики та оплески не звертає ніякісінької уваги, він в цей момент цирковий артист, він разом із своїм улюбленим хазяїном виконує свій цирковий номер…
Васька серйозно везе свого хазяїна по цирковій арені, а хазяїн урочисто їде на своєму «рисакові»-гусакові…
Об’їхавши по кругу циркову арену, гусак-«рисак» везе свій «екіпаж» за лаштунки, а хазяїн, відповідаючи на оплески глядачів, на всі боки кланяється.
Васька свій номер виконав…
Здається, все так просто…
А спробуйте взяти гусака й запрягти у возик,— що він вам наробить?!
Багато треба вміння й терпіння, щоб привчити птицю чи звіра до роботи в цирку.
Артист Едуард Середа має це і вміння і терпіння!
3
— Крошка! Алле!
На арену цирку вискакує величезний чорно-рябий собака Крошка…
Артист падає на арену, перекидається, як по-цирковому кажуть,— робить кульбіти, а Крошка перестрибує через артиста.
Музика грає скажений галоп, на арені вертиться якийсь клубок із собаки й артиста.
Кульбіти в блискавичному темпі.
На арені — цирковий артист собака Крошка.
Крошка народився на Кавказі, артистові його подарували в Тбілісі.
Батько Крошки — мисливський собака з породи пойнтерів, а мати — знаменитої на Кавказі породи так званих кавказьких вівчарів, вірних друзів гірських чабанів. Вівчарі прекрасні сторожі овечих отар, вони не підпускають до овець ні чужої людини, ні звіра…
Не судилося, як бачите, Крошці ні полювати, як батько, ні стерегти овець, як мати,— вийшов із Крошки прекрасний, різнохарактерний цирковий артист.
— Крошка, алле!
Крошка підбігає до артиста.
— Скажи — «мама»!
Крошка дивиться на хазяїна.
— Ну, ну, швидше! Скажи — «мама»!
Крошка виразно вимовляє: «Ма-ма!»
За це Крошка одержує цукор від хазяїна-артиста і гучні оплески від глядачів…
Ще раз кажемо, Крошка дуже різнохарактерний артист: він грає з Едуардом Йосиповичем у м’яча, він підбігає до телефону, бере телефонну трубку і викликає хазяїна.
— Гав! Гав! Гав! — Дзвонять! Просять до телефону!
Крошка — талановитий математик: він рахує, складає, віднімає, множить і ділить до десяти.
— Крошка! Скільки буде чотири та два?
Крошка відповідає:
— Гав! Гав! Гав! Гав! Гав! Гав! — Шість!
А як хтось із глядачів дає задачі на числа більші, як десять, тоді Крошка стає на задні лапи і щось ніби говорить на вухо хазяїнові.
— Що Крошка говорить? — цікавляться глядачі.
— Крошка інтересується, чи той, хто запитує, сам знає, скільки буде тринадцять та дванадцять?
А як чудесно Крошка удає, як школяр, якому не хочеться йти до школи і він валяється в ліжку вранці і як він сердиться, коли мама його будить:
— Вставай! Пора до школи!
Крошка валяється-перевертається на килимі, стогне, сердито гарчить і гавкає:
— Не хочу, мовляв, уставати, іти в школу! Хочу поспать, у ліжку поваляться…
Крошка — прекрасний жонглер…
Він дуже веселий пес, чудесно грається з Лялькою (Шариком Підшипниковим) і маленькою чорненькою Чітою.
Чіта — теж циркова артистка: вона вміє стояти на двох і на одній передній лапці вниз головою на долоні в Едуарда Йосиповича.
Дотепний і веселий цирковий артист Едуард Середа!
Веселі і талановиті його друзі: Лялька, Крошка, Чіта, Васька й Петька!
4
Едуард Йосипович Середа іде із своїми веселими друзями по вулиці. Лялька, Крошка й Чіта біжать поперед його на поводках, а з кишені виглядає манюпусінький Ральф — песик з колючою борідкою на мордочці.
Ральф іще дуже маленький,— він не працює, придивляється.
— Куди це ви, Едуарде Йосиповичу?
— Іду для своїх друзів ялинку купувати! Я їм за їхню хорошу роботу ялинку влаштую і кожному дам подарунки.
— Які подарунки?
— Приходьте на ялинку, побачите!
— А Петька й Васька?
— І Петька і Васька будуть на ялинці. І їм будуть подарунки! Приходьте!