Фазани
— Дідусю, а коли ти мене на полювання візьмеш? Я теж хочу зайчика встрелити!
Отак завжди маленький Павлик прохав свого дідуся-мисливця, як тільки той брався за рушницю.
Дідусь гладив Павлика по голівці:
— Візьму, візьму, Павлику, ти ще маленький, підростеш, тоді й візьму…
Дідусь дуже любив свого маленького онука і завжди йому розповідав про зайців і вовків, про лисичок та про всіх звірів, яких він полював.
А одного разу прийшов із лісу та й каже:
— Павлику, а я фазана бачив.
— Якого фазана?
— Такого, як у зоологічному парку.
— Із отаким червоним хвостом? З отаким великим, що отак аж дугою загинається?
— З таким самим! Фазанів, Павлику, привезли у наш ліс аж із далекого Казахстану! Тепер вони у нас житимуть.
— Дідусю, візьми мене, будь ласка, в ліс фазанів полювати!
Дідусь загадково посміхнувся та й каже:
— Добре, Павлику! Завтра підемо в ліс до фазанів.
Маленькому Павликові так хотілося піти з дідом, що він і вночі прокидався та все питав маму:
— Мамо! Чи скоро вже ранок?
— Спи, Павлику! Спи! Дідусь без тебе в ліс не піде! Раз уже він сказав, що тебе візьме, то, значить, візьме.
Рано-рано прокинувся Павлик, бачить, дід уже ходить по кімнаті, одягнений у повстяки, у ватяні штани і кожушок…
— Дідусю,— захвилювався Павлик,— а мене хіба не візьмеш?
— Візьму, Павлику, візьму! Одягайся! Тільки добре одягайся, бо бачиш, скільки за ніч снігу намело!
Павлик тепло одягся: і светр, і теплі рейтузи надів, і валянки, і шапку-ушанку…
— Ну, я вже готовий, дідусю! Бери рушницю та й підемо!
— Ні, Павлику, ми сьогодні рушниці не братимемо! Ми щось інше сьогодні візьмемо. Ходімо!
Вийшли дідусь з Павликом з хати. Підійшли до повітки.
А там дідусь ще вчора наготував кілька снопів ячменю. Не вимолочених, із зерном.
Та серед великих снопів і кілька маленьких було — для Павлика.
— От з якими «рушницями» полюватимемо на фазанів ми з тобою, Павлику!
Та й розповів дідусь онукові про те, як треба оберігати взимку птицю, та не лише фазанів, що їх оце недавно до нашого лісу привезли, а й куріпок, синичок і щигликів, які взимку, як випаде сніг, не можуть знайти собі їжу…
І от пішли дідусь із Павликом до лісу, розгорнули на галявині сніг і поклали снопики ячменю…
— Давай, Павлику, заховаємося отут за ліщиною! Подивишся, який красунь-фазан зараз до ячменю прибіжить.
І справді,— тільки-но вони присіли за кущем ліщини, збоку щось заквоктало, залопотіло крильми… Чудесний, червоний красень-фазан, із хвостом дугою, підбіг до снопа і почав клювати зерно.
Дідусь обняв Павлика та й каже:
— Отак, Павлику, завжди роби! Взимку, коли багато снігу, підгодовуй пташку в лісі! Добре?
— Добре,— відповів Павлик.
