XI «Наутілус»

Капітан Немо попростував до виходу, я — слідом за ним. Двійні двері в глибині їдальні відчинилися, і ми ввійшли до суміжної кімнати, такої ж просторої, як і їдальня.

Це була бібліотека. У високих інкрустованих міддю шафах із чорного палісандра на широких полицях вишикувались книги в однаковій оправі. Всі стіни зверху донизу заставлено шафами, а при них тяглися оббиті коштовною шкірою широкі дивани, що надавали кімнаті особливого комфорту. Біля диванів височіли пюпітри для книжок, що їх можна було підіймати й опускати. Посеред кімнати стояв чималий стіл, захаращений брошурами, з-поміж яких видніло кілька давніх газет. Весь цей гармонійний ансамбль осявало м’яке електричне світло, що лилося з чотирьох матових куль, наполовину вмонтованих у ліпну стелю. Я зачудовано оглядав залу, вмебльовану з таким вишуканим смаком.

— Капітане Немо, — мовив я до господаря, — ваша бібліотека зробила б честь будь-якому палацові на землі; я дивуюся на саму тільки думку, що ви, живучи в морських глибинах, маєте при собі такі неоціненні скарби.

— А де ж іще, пане професоре, можна знайти ліпші умови до праці? Безгоміння, самітність! — відповів капітан Немо. — Хіба ваш кабінет у Паризькому музеї має такі вигоди?

— Звичайно, ні! Мушу визнати — мій кабінет занадто вбогий проти вашої бібліотеки. Тут щонайменше шість — сім тисяч томів…

— Дванадцять тисяч, пане Аронаксе. Книги — єдине, що в’яже мене з землею. Адже світ не існує для мене відтоді, як мій «Наутілус» вперше занурився в морську глибінь: тоді я востаннє купив книги, журнали, газети; і від тої хвилі людство для мене перестало мислити, перестало писати. Всі мої книги до ваших послуг, пане професоре; можете вільно користуватися з них.

Подякувавши капітанові Немо, я підійшов до полиць. Яких тільки книжок не було тут: наукові, філософські, художні, та ще й багатьма мовами! Проте я не завважив жодної праці з політичної економії. Певно, їм суворо заказаний сюди доступ. І ще цікава деталь — всі книги, незалежно від мови, якою вони написані, стояли впереміш. Мабуть, капітан «Наутілуса» вільно володів багатьма мовами.

Мені впали в око шедеври стародавніх і сучасних письменників та мислителів — усе найцінніше, що створило людство в царині історії, поезії, прози й науки, — від Гомера до Віктора Гюго, від Ксенофонта до Мішле, від Рабле до Жорж Санд[1]. Але особливо багато було в цій книгозбірні наукової літератури; книжки з механіки, балістики, гідрографії, метеорології, географії, геології тощо посідали не менш почесне місце, аніж праці з природничої історії. Я побачив тут повне видання творів Гумбольдта, Араго, праці Фуко, Анрі Сен-Клер Девіля[2], Мільн-Едвардса[3], Катрфажа, Тіндаля, Фарадея, Бертелло, абата Секкі, Петерманна, капітана Морі, Агассіса й інших авторів; мемуари Академії наук, наукові збірники багатьох географічних товариств і т. ін. І в цій почесній шерезі стояли й два томи моїх праць, що, певно, їх коштом я завдячував гостинності капітана Немо. Поміж книгами Жозефа Бертрана[4] я побачив «Основи астрономії» — книгу, видану 1865 року, тож я зробив висновок, що «Наутілус» опущено на воду не раніш цього часу. Отже, капітан Немо мандрує океанськими глибинами десь із три роки! Зрештою, мені, напевне, вдасться визначити точнішу дату, якщо я знайду на полицях книжки пізнішого видання. Але на те матиму згодом доволі часу; поки що я прагнув побачити інші «Наутілусові» чудеса.

— Пане добродію, — сказав я капітанові, — вельми вдячний вам, що ви ласкаво запропонували до моїх послуг таку чудову книгозбірню. Це справжні скарби науки. Я охоче з них користатимусь.

— Це не тільки бібліотека, — відповів капітан Homo. — Це воднораз і курильна кімната.

— Курильна кімната? То на цьому судні палять?

— Звичайно!

— Але ж, пане добродію, я тоді мушу думати, що ви зберігаєте зносини з Гаваною!

— Аж ніяк, — заперечив капітан. — Прошу вас, пане Аронаксе, ось сигара; хоч вона й не гаванська, та, коли ви знаєтесь на тому, сигара припаде вам до смаку.

Я взяв сигару, що формою скидалась на гаванську, але яснішого забарвлення — золотавого. Запаливши її від світильника, що стояв на зграбній бронзовій підставці, я затягнувся з жагою завзятого курця, котрий кілька день не палив.

— Яка розкіш! — промовив я. — Але ж це не тютюн.

— Тютюн, тільки не гаванський і не східний. Це багаті на нікотин водорості, що й їх, нехай не дуже щедро, але дарує мені море. То ви сумуєте за гаванськими сигарами?

— Віднині, капітане, я їх зневажаю.

— Ну й паліть собі досхочу, не думаючи, звідкіля ці сигари. Жодна митниця не оподаткувала їх, але від того, мені здається, вони не гірші.

— Аж ніяк.

В цю мить капітан Немо відчинив двері, що були навпроти тих, котрими увійшли ми до бібліотеки, і ми вступили до просторого залитого світлом салопу.

Це була овальна зала десять метрів завдовжки, шість завширшки і п’ять заввишки. Лампи, сховані в оздобленій зграбними арабесками стелі, осявали яскравим, але м’яким блиском всі дива, зібрані в цьому музеї. Так, то був справжній музей, де мудра й щедра рука поєднала всі скарби природи й мистецтва в такому мальовничому безладді, яким позначається житло митця.

Десятка зо три полотен великих майстрів в однакових рамах прикрашували стіни, обтягнені шпалерами строгого рисунка; між картинами висіли блискучі щити й лицарська зброя. Я побачив коштовні полотна, що ними колись милувався в приватних галереях Європи й на виставках. Тут представлені різні школи давніх митців: Рафаелева «Мадонна», «Діва» Леонардо да Вінчі, «Німфа» Корреджо, Тіціанова «Жінка», «Уклінність волхвів» Веронезе, «Успіння» Мурільйо, Гольбейнів «Портрет», Веласкесів «Чернець», «Мученик» Рібери, Рубенсів «Ярмарок», два фламандські пейзажі Тенірса, три жанрові картини Жерара Доу, Метсу, Поля Поттера, двоє полотен Жеріко і Прюдона, кілька морських образків Бекюйзена та Верне. Я завважив і картини сучасних художників: Делакруа, Енгра, Делана, Труайона, Мессоньє, Добіньї. По кутках цього чудового музею височіли прегарні бронзові й мармурові копії античних скульптур. О, віщування капітана «Наутілуса» збувалося — з великого дива мені забило дух.

— Сподіваюся, пане професоре, — мовив цей незвичайний чоловік, — ви мені подаруєте, що я вас приймаю попросту, без церемоній, та ще й у салоні, де панує таке безладдя.

— Пане добродію, — відповів я, — не дошукуючись, хто ви такий, мушу сказати: ви — справжній митець!

— Всього-на-всього аматор. Я здавна залюбки збирав прекрасні витвори людських рук. Я шукав завзято, збирав невтомно, і мені поталанило знайти кілька справді вельми коштовних речей. Ці картини — останнє, що нагадує мені про землю, котрої для мене вже немає. І сучасні ваші митці для мене — те саме, що й давні. Дві тисячі літ їм чи три — мені однаково. Геній не має віку.

— А ці композитори? — запитався я, показуючи на партитури Вебера, Россіні, Моцарта, Бетховена, Гайдна, Мейєрбера, Герольда, Вагнера, Обера, Гуно, розкидані на великому органі, що приходився на всю ширину стіни.

— Про мене, ці композитори, — відповів капітан Немо, — Орфеєві сучасники, бо різниця в часі стирається в пам’яті мерців — а я мрець, пане професоре, такий самий мрець, як ті ваші друзі, котрі спочивають під землею!

Капітан Немо замовк і глибоко замислився. Схвильований до краю, я дивився на нього, мовчки вивчаючи незвичайне його лице. Він сперся на коштовний мозаїковий стіл І, здавалося, не бачив мене і геть про мене забув.

Мені не хотілося виводити його із задуми, і я став роздивлятися інші дива цього пишного салону.

Опріч чудес мистецтва, було тут рясно чудес природи. Найперше — водорості, мушлі та інше океанове твориво, що його, певна річ, зібрав сам капітан Немо. Посеред салону бив водограй, підсвічений зісподу електрикою; струминки води спадали в басейн — велетенську мушлю-тридакну. Своїм тонко зазубленим обводом ця мушля сягала шести метрів. Отже, вона була більша за тих прегарних тридакнів, що їх Венеціанська республіка подарувала Франціскові І.

Довкола басейну, в гарних вітринах, оправлених міддю, розкладено й розставлено коштовніші взірці морської флори й фауни, що їх будь-коли випадало бачити натуралістові. Можна собі уявити мою втіху, коли я на них глянув — втіху природознавця!

Розділ зоофітів представляли надзвичайно цікаві зразки двох груп — поліпів та голчастих. Перша група складалася із органчикових і горгонієвих віялуватих коралів, сірійських губок, молуккських ізид, морського пір’я, чудових лофогелій норвезьких морів, розмаїтих парасолькових, альціонієвих, цілої низки мадренорових коралів; з-поміж них я вирізнив чудових очастих коралів із острова Бурбон, схожих на віяла, «Нептунову колісницю» з Антильських островів; нарешті, тут були всі види дивовижних поліпових колоній, що утворюють цілі острови, які з часом, може, перетворяться на суходоли. Голчасті, прикметні своєю колючою оболонкою, —морські зірки, морські лілеї, стеблисті лілеї різокрінуси, астерофони, морські їжаки, голотурії і т. ін. — складали повну колекцію представників цієї групи.

Якому-небудь вразливому конхіологові[5], певно, запаморочилось би в голові, коли б він уздрів вітрини з багатющими колекціями молюсків. Передовсім — безцінна колекція м’якотілих, яку мені годі й описати. Назву лише окремі взірці, єдине задля того, щоб закарбувати їх у пам’яті: шляхетна королівська молот-риба, виловлена з Індійського океану — на її червоно-брунатному тілі ясніють білі цяти; імператорський спонділ, барвистий, весь укритий колючками, рідкісний екземпляр у європейських музеях; я оцінив би його в двадцять тисяч франків; австралійська молот-риба, що її дуже важко спіймати; екзотичні сенегальські буккарди, двостулкові білі мушлі, такі крихкі, що розсипаються на порох од найменшого дотику; численні різновиди морського щіпця з Яви, слимаки на взірець вапнякових рурок, облямовані листуватими брижами, — предмет особливого захоплення знавців; всі види черевоногих, од жовто-зеленавих, що їх виловлюють у морях Америки, до брунатно-рудих, що водяться в водах Австралії; одні з них, знамениті своєю черепицеподібною мушлею, потрапили сюди із Мексиканської затоки, інші — із південних морів; прегарний Новозеландський шпорник; чудові телліни, коштовні цитери й венуси, сітчасті перламутрові кадрани з берегів Транкебару, зелені стулки з Китайських морів, маловідомий вид конусуватих слимаків, всі види вужачок, що правлять в Індії та Америці за монети, «слава морів» — найкоштовніша мушля Східної Індії, нарешті, літоріни, дельфінки, вежки, янтини, яйцевидки, оливи, мітри, шоломи, пурпурниці, трубачі, арфи, скельниці, тритони, церіти, веретена, блюдця, шкельця, клеодори — тендітні, ламкі мушлі, що їх учені всього світу назвали найгарнішими іменами.

В окремих вітринах розкладено разки невидано гарних перлів, які сліпуче ряхтіли під електричним світлом, — рожеві перлини, добуті із дна Червоного моря, зелені перлини з Галіотісу, жовті, блакитні, чорні перлини — дивовижний витвір молюсків усіх океанів і деяких мушлів північних рік; нарешті, кілька неоціненних взірців, добутих із найрідкісніших скойок. Деякі перлини — більші за голубине яйце; кожна з них коштувала дорожче від тієї перлини, що її мандрівник Таверньє продав перському шахові за три мільйони; вони були гарніші навіть за перлину імама Маскатського, котра, на мою думку, не мала собі рівної у всьому світі.

Я не годен був визначити вартості цієї колекції. Капітан Немо мусив би витратите мільйони, щоб її придбати, і я запитував себе — з якого джерела він черпає кошти на вдоволення своїх колекціонерських забаганок? Аж тут капітан озвався:

— Ви роздивляєтесь мої мушлі, пане професоре? Вони, безперечно, гідні уваги натураліста, але мені вони аж надто любі, бо я збирав їх своїми руками, і на земній кулі не знайдеться моря, де б я не побував, їх шукаючи.

— Розумію, капітане, я розумію, яка щира втіха милуватися з таких скарбів. І всі коштовності зібрано вашими руками. В жодному європейському музеї нема таких-от витворів океану. Та коли я, милуючися ними, вичерпаю своє захоплення, що залишиться для судна? Я не хочу вникати у ваші таємниці, але скажу вам щиро: «Наутілус», його навдивовижу потужні двигуни, його надзвичайна маневреність — все це до краю збуджує мою цікавість. На стінах вашого салопу я бачив якісь невідомі мені прилади. Чи можу я довідатись…

— Пане Аронаксе, — відповів капітан Немо, — я вже сказав вам, що ви вільні на моєму судні, отже, нема куточка, куди вам заказано доступ. Ходіть, де схочете, оглядайте все, що вас цікавить, а я радо стану вам за провідника.

— Не знаю, як вам і дякувати, капітане. Я, певне, не надуживатиму вашою люб’язністю. Дозвольте мені тільки дізнатися — що це за прилади…

— Пане професоре, точнісінько такі прилади є в моїй кімнаті, і я охоче поясню їх призначення. Але спершу вступимо до вашої каюти. Треба ж вам знати, де ви мешкатимете.

Ми вийшли з салону й опинилися в коридорі. Потім пройшли іще трохи, і капітан завів мене не до каюти, а скорше до покою, вигідно, ба навіть розкішно вмебльованого.

Мені залишалося тільки подякувати господареві.

— Ваша кімната межує з моєю, — сказав він і одчинив другі двері, — а моя сполучається з салоном, де ми тільки-но були.

Ми ввійшли до капітанової каюти. Спартанська, майже аскетична обстанова. Залізне ліжко, робочий стіл, стільці, туалет — оце й усе. В кімнаті стояли присмерки.

Капітан Немо показав на стілець.

— Прошу сідати! — промовив він.

Я сів; помовчавши хвильку, капітан Немо заговорив.

  1. [1] Гюго Віктор (1802—1885)—славетний французький письменник.
    Ксенофонт (430—355 рр. до н. е.) — давньогрецький письменник.
    Мішле (1798—1874) — французький історик.
    Жорж Санд (1804—1876) — французька письменниця.

  2. [2] Гумбольдт (1769—1859) — видатний німецький вчений-природознавець.
    Фуко (1819—1868) — французький фізик.
    Девіль Анрі Сен-Клер (1818—1881) — французький хімік.

  3. [3] Мільн-Едвардс (1835—1900) — французький зоолог і палеонтолог.
    Тіндаль (1820—1893) — англійський фізик.
    Бертелло (1827—1907) — французький хімік.
    Секкі (1818—1878) — італійський астроном.
    Петерманн (1822—1878) — німецький географі картограф.
    Морі (1806—1873)—американський океанограф і метеоролог.
    Агассіс (1807—1873)  —швейцарський природознавець.

  4. [4] Бертран Жозеф (1822—1900) — французький математик.

  5. [5] Конхіолог — учений, що вивчає мушлі.