Зусилля

Колони загартованих, міцних робітників
Підводяться і йдуть кудись у млу віків.
На чолах їх відбились переможні мрії.
І дужі торси їх, гаряча їхня хіть, —
Іти, жадать, творить, змагатись, пломеніть!
І жести їх напругі та палкі надії
В мою ввірвались пам’ять в їх могутній дії!

Я завжди вас любив, дебелі візники,
На передках возів з поклажею важкою,
І, дроворуби, вас, в гаю, коло ріки,
І стомлених селян під хатою старою,
Що люблять тільки нив своїх ману,
Що сім’я кидають в глибоку борозну,
Метнувши ним угору, в сонячне проміння.
Щоб пожило хоч трохи в мить свого падіння.

І вас, о моряки, що пливете в морях,
З простою піснею, під вічними зірками,
Коли під атлантичними бурхливими вітрами
Здригають щогли між вітрил на кораблях.
І вас, вантажники, що на своїх раменах
Вантажать чи скидають геть вантаж важкий
У трюмах кораблів що йдуть в туман густий
Серед північних бур, чи серед хвиль південних.

І вас, металів легендарних шукачі,
Серед камінних брил, під сніговою млою,
Де холод тисне вас рукою крижаною
Серед полярних скель удень і уночі.
І вас, о шахтарі, що гнетесь під землею,
Що проповзаєте із лампою в зубах,
Щоб вашими зусиллями у млі глибоких шахт
Добути вугілля, звиваючись змією.

І вас, о мідники, і вас, о ковалі,
З напруженими м’язами й дебелими тілами,
З огненно-золотавим блиском на чолі,
Що розгинались над ковадлами й печами, —
О скільки ви лишили витворів ясних,
Що переходять з віку в вік дорогами земними,
Здійнявшись над містами пишними й брудними, —
Я в серці вас таю, — могутніх і близьких!

О цей упертий труд, гінкий і безупинний.
Серед морів, між скель гірських, серед долин,
Що зміцнює зв’язок поміж усіх країн
Тут на землі щохвилі й щогодини!
О рухи сміливі й зусилля осяйні,
Незламні тулуби і м’язи їх, мов дуги,
О руки всіх людей потужної напруги,
Що цілий світ стискають запальні, —
Щоб обійняти всіх в ясній вселюдській силі
Й перетворить моря, долини й гори цілі
     В новітні витвори ясні!