Осінь…

Тонко ковані золоті листочки шумлять, дзвонять, шелестять: осінь, осінь, осінь…

Хмари гасають вороними кіньми, дикими табунами… з порваними уздами.

Бліднуть мрії, в’януть квіти, димом ідуть примарні, жагучі весняні ночі, туманом сиплеться лист…

І видніше встають крізь голе обшарпане гілля огні, що не гаснуть, не осипаються… зорі.

І спадає з очей полуда, із серця намул, прокидаються думи…