І все-таки до тебе думка лине…

І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю,
Як я тебе згадаю, 
У грудях серце з туги, з жалю гине.

Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,
А тяжчого від твого не видали,
Вони б над ним ридали, 
Та сором сліз, що ллються від безсилля.

О, сліз таких вже вилито чимало,—
Країна ціла може в них втопитись;
Доволі вже їм литись,— 
Що сльози там, де навіть крові мало!