На згадування Климовського

  Попід небом ясним,
  У краю степовім
Наша неня, стара Україна,
  На поругу чужим,
  На надію своїм,
Згодувала гулливого сина.
  Він списа не скидав,
  Білих рук не складав,
Як пускався орлом по Дунаю,—
  І пісні козака,
  Як вітри здалека,
Розливались од краю до краю.
  Степ широка була,
  Воля буйна жила,—
І співав він ту степ і ту волю…
  А година прийшла —
  Житом степ поросла,—
І козак не літає по полю.
  Нам про роки старі
  День і ніч кобзарі
На бандурах своїх вигравають;
  Та з Нечаєм, з Сомком,
  З Кальнишем, з Павлюком
Одного козака не згадають.
  Хлопці ж, хлопці! Спросіть,
  Де наш лицар лежить:
Чи в землі його прах поховали,
  Чи орли із дібрів
  З запорізьких лугів
З лоба очі клювать прилітали?..