Неволя

Дайте мені коня мого,
Дайте вороного;
Пустіть мене, пустіть мене
  В поле на дорогу.

Я уздою золотою
  Коня зануздаю;
Вітром буйним пронесуся
  До рідного краю.

Кінь козачий — не ледачий
  Полетить до стана,
Між хатами, куренями,
  Як вкопаний стане.

Та й скочу я з вороного,
  Землю поцілую,
З горілкою до губ моїх
  Чарку притулю я.

Тихо, тихо… Нема коня,
  Нема вороного,—
Не пускають козаченька
  В поле на дорогу.

Понесеться пан кошовий
  Без мене на Січу,
Зійде сонце в чистім полі —
  Я його не стрічу.

Буде буйно шабля гостра
  Ляха, турка бити,
Будуть з гиком запорожці
  По морю летіти…

Ой, коли б хто подав мені
  Коня вороного,
Ой, коли б хто пустив мене
  В поле на дорогу.