Літній ранок

Тепле сонце встало пишно;
Одягається розкішно
В яр і золото долина, —
Встань і ти, моя дитина!

Ранку тратити не треба;
Дочувайся: із-під неба
Пісня жайворонка ллється,
То привіт тобі несеться!

Подивися на рослину:
Кожну квітку і травину
Криє божая сльозинка —
Діамантова росинка.

Вітерок на тебе дише,
Джерегелями[1] колише;
На ушко тобі шепоче,
Щоб вставала ти охоче.

І незчуєшся, як літо
Буде осінню зажито:
Пожовтіє в лісі гілля
І посхне рясне бадилля.

На долині холод стане;
Як рослина, й серце зв’яне, —
Серце — та ж росяна нива:
Схне, як стерні після жнива;

Отоді прохай ти ночі,
Щоб не знали світу очі,
Щоб ти спала, і ввижалось
В сні, як літо наближалось;

Як схід сонця був розкішний,
В полі слався килим пишний.
Перед вічми сяли мрії,
А в душі жили надії!