В степу

  Як іду я шляхом,
Всюди, позираю:
Стрінеться оселя —
Я її минаю.

  Їхатимуть люди —
Й те мені байдуже;
Бо й з людьми стріватись
Я люблю не дуже.

  Як же що могила
Де забовваніє,
Зараз в мене серце
Так і звеселіє.

  Лину я до неї,
Наче до дружини;
Сяду, уклонюся
Близько до вершини.

  Степ і синє небо
Поглядом окину:
Бачу ж тебе, бачу
Пишну Україну!

  Небо, наче море,
Землю обхопило:
Сонце плине й гріє,
Як одвіку гріло;

  Степ іде за степом
І кінця немає;
Вітер над травою
Вітра доганяє…

  Так мені й здається,
Що он-он стрілою
Козаки майнули
Слідом за ордою.

  Ось вони настигли,
Ось вони зчепились;
Шаблі забряжчали,
Списи поломились.

  Б’ються, порубались,
Знову полетіли,
І шапки червоні
Десь геть-геть замріли!..

  Вітром колихнуло,
Марево звелося:
Ні орди, ні пліка, —
То воно здалося!

  Як і спершу, небо
Землю обхопило;
Сонце плине й гріє,
Як одвіку гріло;

  Степ іде за степом
І кінця немає;
Вітер над травою
Вітра доганяє…