Швець

Пану чоботи він краяв
Та купця корив і лаяв:
  «Взяв я в крамаря товару,
  Щоб, як слід, пошити пару;
А лихий і вдіяв шкоду:
Зверху й чисто, а з-під споду,
  Подивись, із’яну скільки…
  Просто горе та і тільки!
Пан ні слова, вплате гроші;
Ший же чоботи хороші,
  Та по моді, а без моди
  Лучче ти й не край — та й годі!
Зараз він тобі і скаже:
«Що це ти подіяв, враже?
  Як у ці я одягнуся,
  То нікуди й не згоджуся!
Хочеш бути чоловіком,
Так іди прямцем за віком:
  Люди он — що люблять, стало,
  Щоб у тебе все блищало,
Щоб ти був увесь по моді;
А без моди — годі, годі!..»
  Гей я сміху раз набрався,
  Як узяв та поєднався
Черевички пані шити:
Ось попробуй їй вгодити!
  Каже: «Ший, голубчик, гарні;
  Щоб, як є, були шикарні.
Це тобі не з каніфасу:
Ший із чистого атласу!»
  Я пошив їй; пані вбула, —
  Так, кажу, землі не вчула
Під собою, тиче гроші…
Що хороші — так хороші!
  Стій же, дума, у хоромах
  Удивлю моїх знакомих!
Коли це згодивши трішки,
Я іду у город пішки;
  Бачу: пишні похорони,
  Духовенство, цугом коні,
Свічі, півчі у киреях,
Гайдуки стирчать в лівреях
  І з вінками мартопляси,
  А позаду все коляси…
Коли ж я, як оглядівся,
Та на дроги подивився, —
  На покійній невеличкі
  Ті, що шив я, черевички!..
Оттаке! Уже й не хваста:
Вмерла пані — та і баста!»

1881