Ніч Св. Валентина
Коло ліжка дорогого
Я звести очей не зміг:
Смерті дитятка святого,
Не дрімаючи, стеріг.
Знемагали рученята,
І холонули ніжки;
Але карі оченята
Все горіли, які зірки…
Все горіли, все горіли,
І, неначе повні дум
Невимовних, говорили:
«Нащо сльози, нащо сум?»
Вроди тілечка малого
Я відсіль не заберу:
Тільце згибне, та від того
Я душею не умру.
Близько мить моя: над мною
Херувими упадуть,
Візьмуть душечку й з собою
В райські кущі понесуть.
Але й там я не забуду,
Хто любив мене, й до вас
Прилітати з неба буду
У таємний ночі час…
Впала північ… Потухали
Іскри карих оченят,
І над ліжком зашуршали
Легкі крила янголят…
Джерело: Яків Щоголів. Поезії.— К., Радянський письменник, 1958.
Переглядів
293