Метелик

Веселий метелик по плецю літав,
На гайстри, на зорі, на ромен сідав;
  І пурхав у пахощах пишних квіток
  Та пив смаковитий, солодкий їх сок.

І фарбами й золотом з сяючих крил
Пишався метелик, аж вибивсь із сил,
  І вусиком ротика пораз торкав,
  Неначе до когось промовити мав:

«Дивіться на мене: я краще квіток!
Нехай на їх дуне легкий вітерок, —
  Вони тільки гнуться, я ж сам, як вітрець,
  Літаю по плецю з кінця у кінець!»

Пишився метелик, аж вечір настав;
Далеко в хоромах огонь заблищав;
  На світло сердега в вікно полетів,
  До свічки наткнувся, та й крильця спалив.

І тим, мій юначе, у блищах надій
І вродою, й щастям лишиться постій!
  На сяючих зорях небережних літ
  Ти підеш в нещадний, злодіючий світ;

Там буде багато огнистих буртів:
Гляди ж, щоб ти крилець своїх не спалив!