Хата

Наша хата під горою, край долини,
У вишневому садочку та в калині;
   Попід лісом млин подався у ставочок;
   Через воду перекинувся місточок.
Наші ниви золотіють так, як сонце;
Вишні й сливи лізуть з гілок у віконце.
   Нашу гору всі кругом далеко знають,
   Добрі люди нашу хату привітають.
Мати дба мені худоби повіну скриню,
Батько любе і коха свою дитину.
   І зросла я в добрій долі та на волі,
   Як на березі зеленії тополі.
В мене брови — як той соболь; в мене коси
В’ються з шиї молодої, як покоси;
   І смальові щоки жаром не палають,
   Чорні очі ясно зіроньками сяють.
Я ніколи ще нікого не любила;
І любити ще нікого не хотіла;
Та вже ж, коли й треба буде, що полюблю,
   То того навік до себе приголублю!

1876