До дітей

Господь талан мені послав
Розумним словом володіти,
Щоб я народу повідав
Із серця вирвані завіти.

І попливли мої пісні
Узькими стежками в оселі;
Але були вони смутні
І, як те горе, невеселі.

Я дочувався, що про їх
Почнуть між миром говорити,
І вбачив диво: силу тих
Журних пісень пізнали діти!

Коли траплялось в інші дні
Мені в хоромину входжати,
До мене кидались вони
І силкувались щебетати,

Як ткач над цівками згинавсь,
Як схла дівчина, мати билась;
Трудівник щастя добувавсь,
А щастя геть-кудись котилось,

Котилось безвісти; а він
Читав на аркушах недолі,
Що, опріч його, не один
Несе хреста по божій волі.

Я знаю, діти: се зерно
На нашій ниві сил не страте,
Рясне стебло зростить воно,
Щоб жниво виросло багате.

І хай Господь вам пору дасть
Не ту, що наші діти мали,
Як нерозумно у напасть
Нізащо лізли й пропадали.

Коли ж пройти лучиться вам
Помимо лірника могили,
Скажіть: «Жадав він щастя нам,
І ми пісні його любили!»