Чуприна

Стрівся з кумом кум та й каже
«Що се, куме, за причина,
Що у тебе незвичайно
Настовбурчена чуприна?»

Одвічає кум до кума:
— Теє значе, що згодився
Я на ярманок поїхать
Та старій і похвалився.

А вона за ту новину
Ухопилась, як за вітку,—
Тягне з прискринку дуката
Та й кладе в мою калитку.

За сього мені дуката,
Каже, ти купи чоботи,
Та з сап’яну, та червоні,
Та хорошої роботи.

Щоб блищали так, як сонце!
Не пропий же та не гайся;
А процвиндриш копитала,
Так додому не вертайся!

Я на ярманок приїхав;
А живіт і розходився;
Люди кажуть, щоб до шинку
Швидше їхав та лічився.

Там, спасибі їм, давали
Все якогось ліку з перцем,
Поки й справді з того ліку
Не полегшало під серцем.

І зосталися у мене
Копитали невеликі,
Так, що жінці тільки й стало
На гарненькі черевики.
А вона на їх, лукава,
Й подивитись не схотіла:
«Де чоботи, де сап’янці?»
Та чуприну і вхопила…

І тебе я, куме, раю:
Стане жінка турбувати,
Щоб купив ти їй чоботи,—
Не берися купувати!