Гуменний

Їздив дідич за границю,
Назад повертає, –
Та й до свого гуменного
Листи посилає,

Щоб гуменний на границю
Прибув і дав знати,
Що діється в нього дома,
Да і коло хати.

Прибуває і гуменний:
«А що там, Іване?»
А гуменний йому каже:
«Та все гаразд, пане.

Тілько ножик, що пан дали
Таляра за нього,
Поламався, сказать правду,
Ні з того ні з сього».

«Ну, зламався, так зламався,
Що то й споминати.
Певне, хлопці мали гратись
Та й його зламати?»

«Таки правда, ясний пане!
Хлопці ізламали,
Лиш не грались, а сивого
Коня білували».

«А з чого ж то сивий згинув?» –
«Пані хорували,
За лікарством як погнали,
Та й і підірвали».

«То і пані хорувала?
Ах, боже мій, боже!
Що ж? Здорова моя пані?
Говори, небоже».

«Помоліться, пане богу!
День лиш хорували,
А на другий від пожару
Богу й душу дали!»

«Од пожару?.. Що такеє?..» –
«Просте, пане, діло:
Як зайнявся тік у пана,
То все погоріло!»

«Пані вмерла, все згоріло…
Будь здоров, Іване!..» –
«А ще ж панна ваша вдома,
Поверніться, пане!»

«Що ж там, голубе Іване!
Як там бідна дочка?» –
«А нічого, уповила
Хлопця, як линочка!»

Спом’янув тут бідний дідич
Чорта і чортицю,
Плюнув з лиха, сів на бричку:
«Рушай за границю!»

18 окт[ября 1857].