Художник

Миколі Бажанові

Густими барвами земними
Він звеселяє полотно,
І чим рясніш воно цвістиме,
Тим довше житиме воно.

Не кожну фарбу, що потрапить
Йому під руку, він бере,
Життя не кожний марний клапоть,—
Лиш те з життя, що не умре!

Але буває, що в дрібниці,
У сонця відсвіті легкім
Велике сяєво таїться,
Як в іскрі — блискавка і грім.

Листка осіннє опадання,
Повита інеєм трава —
Вість про весняне розцвітання,
Розгадка давнього нова!

Та найпишніше там цвітіння,
Найвище серце там зліта,
Де рух, де дія, де горіння,
Чуттів і мислей повнота.

На траві роси немає,
Дим прослався над селом.
Землю ластівка черкає
Розтривоженим крилом,

Горобці в піску сипкому —
Ніби діти у ставку…
Стане ясно і малому,
Річ побачивши таку:

Йде гроза з-за верхогір’я…
Справді, тільки примічай:
Чорних птиць імлисте пір’я
Затемнило небокрай.

Прокотився грім з розгоном,
Грають блискавок шаблі,
Пахне морем і озоном
Від притихлої землі.

3 червня 1955 р., Київ